Слава ЗСУ!

Уранцi пiсля тiєї безсонної ночi Тiмовi дуже не хотiлося вставати. До того ж iще не зовсiм i розвиднiлось, бо церемонiал зi слугою вiдбувся як i щоранку, їздячи з бароном, Тiм навчився самовладання, дисциплiни.

Снiдаючи, Тiм дивився у вiкно на замковi сходи. Барвистi полив'янi собаки блищали пiд дощем. Та однаково мали вони жалюгiдний вигляд, сидячи так застигло й безпорадно пiд струменями зливи, в безглуздому суворому послуху.

Тiмовi здавалось, наче й сам вiн стане одним iз тих собак, коли йому не пощастить невдовзi повернути собi свiй смiх.

Задзеленчав телефон. Дзвонив Троч. Вiн попросив Тiма прийти до нього на п'яту годину пити чай. До Червоного павiльйону.

Тiм вiдповiв: "Гаразд, бароне!" - й сiв доїдати снiданок, думаючи, що це Трочевi треба. Досi барон просто приходив до хлопцевої кiмнати, коли хотiв щось сказати йому. Видно, тут справа якась надзвичайна, що вiн хоче зустрiтись iз Тiмом у павiльйонi.

Рiвно о першiй годинi удар гонга покликав Тiма на обiд. Широкими сходами з гарно вигнутим рiзьбленим поруччям хлопець спустивсь на перший поверх, до їдальнi. Хоч за обiдом вiн сидiв поруч барона, той анi словом не згадав про своє запрошення.

Салех-бей, що завжди приходив до замку тiльки по обiдi, цього разу обiдав з ними, i в Тiма склалось таке враження, нiби того ранку вiдбулась якась важлива розмова. Але компаньйони про неї не згадували. Взагалi той обiд був такий мовчазний, як iще нi разу.

Пiсля обiду звичайно всi розходились по своїх кiмнатах. Тiм здебiльшого брався за книжку, бо в його кiмнатi стояла шафа з нiмецькими книжками. Найбiльше вiн любив червоно-брунатнi томики з нижньої полицi, твори Чарлза Дiккенса. Вiн поглинав романи про бiдних нещасливих дiтей, мов марципани панi Бебер. Але щоразу боявся щасливого кiнця роману. Три книжки вiн узагалi не дочитав, помiтивши, що дiя в них прямує до щасливого кiнця.

Дощ лив i лив цiлий день. У таку негоду тiльки й читати сумнi романи. Але Тiмовi чогось не читалося. Вiн сидiв на канапцi бiля вiкна й видивлявся надвiр, на сiру долину, слухав одноманiтне шелестiння дощу й силкувався пригадати свої нiчнi плани. Але в головi у нього було порожньо, як виметено. Вiн не мiг думати. Сидiв i тупо дивився на дощ, на смутних собак понад сходами та на фургон, що в ньому кожного дня по обiдi привозили з Мосула свiжi припаси на кухню.

За кiлька хвилин перед п'ятою годиною прийшов молодий слуга з парасолькою в руках. Вiн, видно, збирався вiдвести хлопця до Червоного павiльйону, несучи парасольку над ним. Але Тiм забрав її в нього з рук i на мигах показав, що пiде сам. Потiм надiв легкого плаща, купленого на ринку в Афiнах, i вийшов з кiмнати.

На сходах стояв Салех-бей. Потискуючи Тiмовi руку, вiн непомiтно - хоч поблизу не видно було нiкого - вклав йому в долоню авторучку й шепнув: "Пiдпишеш нею".

Не встиг Тiм нiчого спитати, як старий уже пiшов. Хлопець поклав ручку до кишенi, спустився сходами вниз i перейшов вестибюль. Старий швейцар вiдчинив перед ним великi дверi.

Тiм хотiв був уже вийти пiд дощ, але ззаду гукнули:

- Одну хвилиночку, пане Талер!

Iз-за колони виступив сеньйор ван дер Толен. Махнувши рукою старому, щоб той вiдiйшов, вiн пiвголосом спитав Тiма:

- Ну, ви вже надумались, пане Талер? Пообiцяйте, що вiддасте менi свої контрольнi акцiї, а я за те подарую вам велике пiдприємство.

Тiм трохи-трохи не сказав: "Я вже пообiцяв їх мiстеровi Пеннi". Але похмурий сльотавий день допомiг хлопцевi хоч в одному: поки млявий, аж сонний Тiм зiбравсь розкрити рота, вiн устиг похопитись та вiдповiсти обережнiше:

- Я не можу укласти з вами такої угоди, сеньйоре ван дер Толен.

- Шкода, - з незворушним обличчям сказав португалець. А вже повернувшись iти, додав: - Ну хоч у маргариновiй справi пристаньте на наше прохання, пане Талер.

Аж тодi вiн пiшов.

Тiм не знав, що йому й думати про обидвi тi зустрiчi. Спершу Салех-беєва таємнича авторучка, тепер сеньйоровi ван дер Толеновi незрозумiлi слова про маргаринову справу. "Ще невистачало, щоб мене й мiстер Пеннi перестрiв", - подумав хлопець.

Так i вийшло. Спускаючись пiд парасолькою замковими сходами, вiн побачив бiля одного мокрого полив'яного хорта мiстера Пеннi - також пiд парасолькою.

- Прошу уас сiлкоуита моучанка про наш неуелички фчорашнi умова, - сказав англiєць.

- Добре, добре, - заспокоїв його Тiм.

Мiстер Пеннi, здавалося, мав на думцi ще щось, але, видно, не мiг наважитись його висловити. Кивнувши хлопцевi головою, вiн рушив сходами вниз.

Тiм розгубився. Певно, його розмова з бароном у павiльйонi матиме для компаньйонiв велику вагу, а то б вони не стали один по одному перепиняти його. Тяжко замислившись, попрямував вiн до павiльйону. Той так званий Червоний павiльйон стояв на середнiй терасi парку. Називався вiн так, мабуть, по вогненно-червоному пiвниковi на шпилi конусовидного даху, бо сам павiльйон був бiлий.