Слава ЗСУ!

Застромивши руку в кишеню, Тiм намацав там Салех-беєву авторучку. В вухах йому ще лунали Трочевi слова, що в разi невдачi з маргарином може пiти димом догори все товариство. Чи не хоче Салех-бей за допомогою цiєї ручки "пустити все товариство димом догори"? Отже, Салех-бей - таємний Тiмiв спiльник?

Нiбито в задумi, хлопець вийняв ручку з кишенi й почав крутити її в руках, щоб мати напохватi, коли буде треба.

Що вiн програє, коли маргарин називатиметься його iм'ям? А виграти вiн може багато, маючи Салех-бея на своєму боцi. I хлопець вирiшив довiритися старому.

- Скажiть вашим компаньйонам, бароне, що я згоден!

Троч зiтхнув iз видимою полегкiстю, однак бiльш нiчим не виказав хвилювання.

- В такому разi, - сказав вiн, - треба пiдписати ще одну угоду. Тодi вiдсунув убiк Тiмову чашку й поклав перед Тiмом два однаковi примiрники угоди.

Барон чекав, що Тiм спершу прочитає її. Але хлопець, боячись, що Троч дасть йому iншу ручку, пiдписав не читаючи Салех-беєвою ручкою.

Потiм барон розписався на кожному примiрнику аж двiчi: один раз вiд iменi своєї фiрми, а другий - як Тiмiв опiкун. На жаль, Тiм не звернув на це уваги.

- Ну, випиймо за маргарин "Тiм Талер", Тiме Талере! - барон дiстав iз маленького буфетика двi кришталевi чарочки й налив у них рому. Вони цокнулися. Хлопець сам не знав, чи п'є вiн за своє щастя, чи за нещастя. А втiм, то ж був ром стерничого Джоннi, й Тiмовi це здалося доброю прикметою.

Барон сiв i почав тлумачити, як вони збираються рекламувати маргарин "Тiм Талер".

- Ми розповiдатимемо людям, як маленький хлопчик iз убогого завулка зворушив серце багатого барона, як той барон вiдписав йому все своє добро i як хлопець тодi подбав, щоб усi люди в бiдних завулках могли мастити хлiб дешевим i добрим маргарином.

- Але ж це все брехня! - обурився Тiм.

- Ви говорите точнiсiнько як Салех-бей, - зiтхнув Троч. - Реклама - це не брехня, а висвiтлення.

- Висвiтлення?!

Барон кивнув головою.

- Адже ж усi факти правдивi, пане Талер: ви справдi виросли у вбогому завулку; барон вiдписав вам усе своє майно; i навiть марковий маргарин - це ваша iдея. Лишається тiльки висвiтлити цi факти як треба, i наша зворушлива казочка готова. Дуже добра реклама, конкуренти просто показяться. Але все це ви полиште на нас, пане Талер. Поговорiмо про ваше фото.

- Про фото усмiхненого хлопця?

- Атож, пане Талер. Я сам аматор мистецтва фотографiї, хоч i досить скромний. I зроблю те фото власними руками. Усе вже пiдготовано.

Троч вiдгорнув завiску, що закривала, як гадав Тiм, невеличку кухоньку. Але натомiсть вiн побачив там фотоапарат на штативi, а бiля нього стiлець. На бильцi висiв старенький хлоп'ячий светр. Та найдужче вразила Тiма велетенська, на всю стiну нiшi, фотографiя. То був знiмок його колишнього завулка. Якраз посерединi - дверi до їхнього будинку. Все збiгалося до найменших дрiбничок. Тiм навiть розгледiв у стiнi сусiднього будинку шпарку мiж цеглинами, де вiн колись сховав був п'ять марок. Йому аж запахло перцем, кмином та ганусом.

- Надягнiть, будь ласка, оцього светра та станьте перед фотографiєю, пане Талер! - Троч тим часом обережно перенiс тринiг iз фотоапаратом на середину павiльйону.

Тiм, немов увi снi, зробив усе, що просив Троч. У головi в нього товпилися картинки минулого: батько... мачуха... блiдий Ервiн... сусiдка з будинку лiворуч, що ходила до мачухи пити чай iз тiстечками... праворуч крамничка панi Бебер... недiлi... перегони... допит увечерi... картатий пан... угода... Тiм так схвилювався, що мусив на хвилинку сiсти на стiлець.

Троч довго морочився бiля апарата. Нарештi влаштував усе; тодi навмисне недбало обсмикнув на Тiмовi светра, трохи розпатлав хлопцевi чуба й поставив його перед фотографiєю завулка, а сам вiдiйшов до апарата.

- Дуже добре, пане Талер! Отак i стiйте. А тепер прокажiть слiдом за мною: "Позичаю свiй смiх тiльки на пiвгодини. Життям присягаюся, що поверну його".

- Позичаю свiй смiх... - Голос Тiмовi урвався. Та барон допомiг йому:

- Кажiть частинами. Так буде легше. Отже: "Позичаю свiй смiх..."

- Позичаю свiй смiх...

- "Тiльки на пiвгодини".

- ...Тiльки на пiвгодини.

- "Життям присягаюся..."

- Життям присягаюся...

- "Що поверну його".

- ...Що поверну його.

Тiльки-но Тiм вимовив останнє слово, як Троч моторно. сховав голову пiд чорну хустку. Наче лялька в ляльковому театрi. Тiмовi нестерпно захотiлося смiятись, i вiн... справдi засмiявся. Смiх той здiймався в ньому звiдкись iз живота, лоскотав у горлi, й Тiм реготав, аж заходився, аж у боки йому кололо, аж сльози на очах повиступали. В павiльйонi аж лящало вiд Тiмового реготу, i стiлець бiля нього дрижав, нiби теж смiявся разом iз хлопцем. Свiт неначе знову став на своє мiсце. Тiм Талер смiявся. Барон, схований пiд чорною хусткою, перечiкував той смiх. Пальцi його, що тримали спусковий тросик, тремтiли.