Слава ЗСУ!

Раптом Тiм почув, що до номера хтось постукав, тодi вiдчинив дверi й увiйшов. Подумавши, що то барон, хлопець задля обережностi спустив воду, потiм якомога тихiше вiдсунув засув i повернувся до вiтальнi.

Посеред неї стояв круглий стiл, а навколо столу - четверо крiсел. У крiслi якраз навпроти дверей, що ними ввiйшов Тiм, сидiла, нахилившись уперед, лiтня, густо нафарбована жiнка в крикливо-барвистому, зовсiм дiвочому вбраннi. Коси її, схожi на солому, були накрученi кучериками. А поряд неї сидiв блiдий довготелесий парубiйко, що мав замiсть нормальної краватки яскравого, надмiру великого "метелика". Тiмовi зненацька запахло перцем, кмином та ганусом.

На мачуху й Ервiна тi гостi були схожi зовсiм мало. Але то були вони.

Тiм безмовно застиг у дверях. Цих облич вiн не сподiвався побачити. Упiзнав вiн їх усього за одну мить, але давнi, знайомi риси розгледiв у тих обличчях не зразу. I вперше в життi вiн побачив, якi вони дурнi, тi обличчя.

У вухах йому залунали батьковi слова! "Бiйся дуростi, коли вона не добродушна..." I вiн уперше збагнув те, про що малим тiльки здогадувався невиразно. Вiн зрозумiв, що тiльки завдяки татковi вiн не розучився смiятись iще зовсiм малим.

Тiмовi набiгли на очi сльози - не вiд зворушення, а вiд пильного погляду. Мачушине обличчя розпливлось, i натомiсть випливло iнше обличчя тiєї, що дала йому смiх, обличчя його рiдної матусi. Чорнi кучерi, блискучi чорнi очi, свiтло-смаглява барва шкiри, ямочки в кутиках уст.

I ще одне збагнув Тiм у ту хвилину: вiн так уподобав картини в генуезькому палацi через те, що несвiдомо впiзнав у них знайоме. З кожного iталiйського портрета дивилось на нього матусине обличчя. Кожен той портрет показував Тiмовi його минуле i - треба сподiватися - його майбутнє.

Мачуха, вгледiвши Тiма, схопилась, подибала до нього й почепилася йому на шию. Тiм, збентежений спогадами про матiр, зопалу трохи не обняв мачуху. Але вiн був уже не той бiдний малий хлопчик, що колись. Вiн навчився опановувати збентеження й не боятись незрозумiлого. Тому вiн мовчки, лагiдно, однак рiшуче вiдiпхнув мачуху вiд себе. I вона скорилася. Схлипнула, подрiботiла назад до столу, де лежала її сумочка, видобула хусточку й почала вимочувати нею штучнi вiї.

Аж тодi пiдвiвся й Ервiн. Недбало пiдiйшовши до зведеного брата, подав йому м'яку безсилу руку й промовив:

- Здоров, Тiме!

- Здоров, Ервiне!

Сказати бiльше вони не встигли, бо дверi розчинились - вбiг задиханий барон.

- Що це за люди?

Звичайно, Троч здогадався зразу, що це за люди, i Тiм це бачив. Однак вiн гречно вiдрекомендував бароновi своїх непроханих гостей:

- Дозвольте, бароне, познайомити вас iз моєю мачухою, панi Талер. А це мiй зведений брат Ервiн.

Тодi пiдкреслено поважно, завченим красивим рухом показав мачусi на свого опiкуна:

- Барон Троч.

Мачуха пiднесла праву руку майже пiд носа Трочевi, видно, сподiваючись, що вiн поцiлує їй ту руку, й прощебетала:

- Дуже приємно, пане бароне!

Однак Троч не звернув на руку нiякої уваги.

- Облишмо комедiю, панi Талер. Вам же, здається, взагалi не щастить iз театром.

Мачуха була вже роззявила рота, щоб ображено огризнутися, та похопилась i змiнила тактику. Вона обернулась до Тiма, подивилась на нього з солодким виразом на своєму кислому виду, ступила крок назад i сказала:

- А з тебе став справжнiй джентльмен, синочку! Я дуже пишаюся тобою. Ми ж про тебе все читали в газетах, правда, Ервiне?

Її син iз видимою досадою гмукнув собi пiд носа: "Угу". Вiн, видно, ставився до матерi так само, як i давнiше. Мазаний, розпещений i водночас прикутий до неї, - бо сам вiн не вмiв добувати собi в життi те, чого хотiв, - Ервiн при людях соромився своєї матерi. Вiн визискував її тваринну любов, але не терпiв її самої.

Тепер Тiм був радий, що мачуха не любила i його так, як свого мазунчика. Бо така любов зламала б його силу, i вiн не змiг би витримати того пекла, що в ньому жив стiльки рокiв.

Тiмовi та зустрiч була дуже доречна й корисна. Iз свого вбогого завулка вiн пiднявся звивистими шляхами на високу гору, в захмарну височiнь, i тепер бачив початок свого шляху далеко-далеко внизу. I ще вiн побачив, що мачуха з Ервiном лишаються там, де й були, i не пiднялись нi на крок вище. Хоч вони стояли в нього перед очима, в його номерi в готелi "Зима й лiто", та були вiд нього такi далекi, що вiн насилу чув їхнi голоси.

Мачуха якраз говорила:

- Ми тепер лишимось назавжди з тобою, будемо дбати про тебе. Ти ж законний спадкоємець усiєї фiрми, а завтра тобi вийде шiстнадцять рокiв, i ти будеш...