Слава ЗСУ!

Маніпулюючи джойстиком, Дельта-Два увімкнув звукові сенсори робота, націлив умонтований у нього параболічний підсилювач і почав спускати літаючого шпигуна, аж поки той не опинився за кілька футів над головами науковців. Чутність була слабкою, але достатньою.

— Ніяк не можу в це повірити, — казав один фахівець.

Попри те що він прибув сюди дві доби тому, збудження в його голосі і досі не згасло.

Здавалося, його співрозмовник відчував не менший ентузіазм.

— Ти коли-небудь у житті думав, що станеш свідком чогось подібного?

— Ніколи, — відповів перший науковець, сяючи від захвату. — Для мене це й досі як прекрасний сон.

Дельта-Один почув, що хотів. Було ясно, що всередині об’єкта все йшло так, як і планувалося. Дельта-Два порухом джойстика забрав мікроробот від двох науковців і спрямував його до схованки. Він загнав його до «ангару» — потаємного місця біля циліндра електрогенератора. І батареї живлення PH2 одразу ж почали заряджатися для нового завдання.

6

Гелікоптер мчав у вранішньому небі, а Рейчел Секстон подумки губилася в сьогоднішніх химерних подіях. І лише тоді, коли MH-60G блискавично проскочив повз Чезапіцьку бухту, вона збагнула, що вони летять у зовсім іншому напрямку. Сум’яття, що вмить спалахнуло в її душі, одразу ж змінилося на страх.

— Гей! — крикнула вона пілоту. — Що ви робите? — Її голос ледь пробивався крізь гуркіт лопатей і виття турбіни. — Ви ж мали відвезти мене до Білого дому!

Пілот похитав головою.

— Вибачте, пані. Цього ранку президент не в Білому домі.

Рейчел спробувала пригадати, чи говорив Пікерінг щось конкретне про Білий дім, чи то їй здалося.

— А де ж тоді зараз президент?

— Зустрінетеся з ним в іншому місці.

Ось тобі й маєш!

— Де це, в іншому?

— Вже недалеко звідси.

— А можна уточнити?

— Через шістнадцять миль.

Рейчел гнівно встромила погляд у пілота. Цьому типові місце серед політиків, а не за штурвалом гелікоптера.

— А від куль ви теж так вправно ухиляєтеся, як і від моїх відповідей?

Пілот промовчав.

Щоб перелетіти через Чезапіцьку бухту, гелікоптерові знадобилося менш ніж сім хвилин. Коли попереду знову з’явився суходіл, пілот звернув машину на північ і погнав її вздовж берега вузенького півострова, де Рейчел побачила кілька злітно-посадкових смуг та будівель, схожих на військові об’єкти. Пілот почав знижуватися саме туди, і Рейчел здогадалася, що то було за місце. Шість пускових майданчиків та закіптюжені ракетні башти слугували доброю підказкою, а для особливо нетямущих на даху однієї з будівель виднівся напис величезними літерами: ВОЛЛОПС-АЙЛЕНД.

Воллопс-айленд був одним із найстаріших пускових майданчиків НАСА. І досі використовуваний для запуску супутників та випробувань експериментальних літальних апаратів, Воллопс був чимось на кшталт неофіційної закритої бази НАСА.

Президент на Воллопс-айленд? Повне безглуздя!

Пілот вирівняв гелікоптер відносно трьох злітно-посадкових смуг, що простягнулися уздовж вузького півострова. Здавалося, вертушка прямувала до дальнього кінця смуги, що розташовувалася по центру.

Машина почала опускатися.

— З президентом ви зустрінетеся в його кабінеті.

Рейчел повернулася до пілота — чи не жартує він, бува?

Президент Сполучених Штатів має кабінет на Воллопс-айленд?

Але вигляд у пілота був абсолютно серйозний.

Пані, президент Сполучених Штатів має свій кабінет там, де забажає. — І він показав на кінець смуги, де мерехтіли обриси велетенського літака.

Серце Рейчел мало не зупинилося. Навіть на відстані півкілометра вона безпомилково впізнала блакитний корпус модифікованого «Боїнг-747».

— Отже, наша зустріч відбудеться на борту…

— Так, пані. Бо то його дім, коли він не вдома.

Рейчел прикипіла поглядом до гігантського літака. Цей знаменитий літальний апарат був позначений військовим кодом VC-25-A, хоча решта світу знала його під іншою назвою: ВПС-1.

— Схоже, ваша зустріч відбудеться сьогодні у новій машині, — сказав пілот і кивнув на цифри, що виднілися на хвості «боїнга».

Рейчел задумливо кивнула. Мало хто з американців знав, що насправді було два ВПС-1: двійко ідентичних спеціально обладнаних «Боїнг-747-200Bs» — один із хвостовим номером 28000, а другий — 29000. Обидва літаки мали крейсерську швидкість 600 миль на годину і були обладнані устаткуванням для дозаправлення у повітрі, що забезпечувало їм практично необмежену дальність польоту.

Після приземлення гелікоптера на смугу біля президентського літака Рейчел збагнула, чому ВПС-1 часто називали «резервом» головнокомандувача. Бо ця машина і справді мала лячний вигляд.