Слава ЗСУ!

— Розкажіть.

— Оперативники спецслужби стверджують, що цей сигнал було послано з борту субмарини ВМС СІЛА «ПІарлотта».

— Що?!

— Вони не мають координат, пані, але не сумніваються щодо коду цього судна.

— Чорт забирай! — вигукнула Тенч.

Не кажучи більше ні слова, вона гепнула слухавкою об телефон.

72

Від приглушеної акустики в «глухій кімнаті» «Шарлотти» у Рейчел виникла легка нудота. А на екрані стривожений погляд Пікерінга уп’явся в Майкла Толланда.

— А ви чому мовчите, пане Толланд?

Майкл підвів очі, як студент, якого заскочили зненацька несподіваним запитанням.

— Щойно по телевізору показували ваш доволі переконливий документальний фільм, — зазначив директор управління військово-космічної розвідки. — А що ви тепер скажете про метеорит?

— Сер, я вимушений погодитися з доктором Марлінсоном, — відповів Толланд. — На мою думку, скам’янілі рештки та метеорит є справжніми. Я непогано знаюся на способах визначення віку, а вік цього каменя був підтверджений численними тестами. Як і вміст нікелю. Ці дані не можна сфальшувати. Немає жодного сумніву в тому, що цей камінь, утворений сто дев’яносто мільйонів років тому, демонструє не характерний для земних порід вміст нікелю і нашпигований скам’янілостями, вік яких також налічує сто дев’яносто мільйонів років. І я не бачу тут іншого пояснення, крім того що НАСА дійсно знайшла метеорит.

Пікерінг замовк. На його обличчі застиг отетерілий вираз, якого Рейчел раніше не доводилося бачити.

— Що ж нам робити, сер? — спитала вона. — Ми маємо попередити президента, що є проблеми з даними.

Пікерінг нахмурився.

— Сподіваймося, що він про них не знав раніше.

Рейчел відчула, як до її горла підкотився клубок. Натяк Пікерінга був очевидним. Президент Герні може бути причетним.

Рейчел сильно в цьому сумнівалася, але і президент, і НАСА були дуже зацікавлені в такому розвиткові подій.

— На жаль, — сказав Пікерінг, — за винятком роздруківки, що демонструє наявність шахти, через яку метеорит було введено в кригу, уся наукова інформація вказує на справжність відкриття, зробленого НАСА. — Він розпачливо замовк. — А те, що на вас напали… — Він поглянув на Рейчел. — Ви припустили, що то спецназівці.

— Так, сер. — І Рейчел знову розповіла шефу про імпровізовані боєприпаси і тактику, до якої вдалися їх переслідувачі.

Щохвилини тривога на обличчі Пікерінга посилювалася. Рейчел відчула, що її бос зараз подумки перебирає кількох людей, які мали змогу залучити на свій бік цей невеликий підрозділ убивць. Звісно, таку можливість мав президент. Можливо — Марджорі Тенч як старший радник. Цілком можливо — керівник НАСА Лоуренс Екстром, бо він мав зв’язки у Пентагоні. На жаль, Рейчел спали на думку безліч варіантів, коли наслати на них спецназівців міг практично будь-який політик високого рівня з достатнім впливом та потрібними зв’язками.

— Я міг би зателефонувати президентові хоч зараз, — сказав Пікерінг, — однак не вважаю це розумним, принаймні допоки ми не здогадаємося, хто за всім цим стоїть. Я не зможу вас захистити після втручання Білого дому. До того ж я не зовсім упевнений, що йому казати. Якщо метеорит справжній — а ви підтверджуєте, що він таки дійсно справжній, — ваше звинувачення про те, що його спеціально підсунули, втрачає сенс. Президент матиме повне право поставити під сумнів правдивість мого твердження. — Він на мить замовк, наче розмірковуючи над можливими варіантами. — Безвідносно того, якою є істина і яких гравців задіяно, якщо цю інформацію буде оприлюднено, можуть постраждати деякі дуже впливові особи. Пропоную відправити вас до безпечного місця негайно, доки ми не почали розхитувати човна.

«До безпечного місця?» — здивувалася Рейчел.

— А яке місце може бути безпечнішим за ядерну субмарину, сер?

Пікерінг скорчив скептичну гримасу.

— Ваша присутність на цьому човні не залишатиметься таємницею довгий час. Я забираю вас негайно. Якщо чесно, мені було б набагато спокійніше, якби ви всі сиділи у мене в кабінеті.

73

Сенатор Секстон лежав, скрутившись калачиком, на дивані, почуваючись як біженець у чужій країні. Його вестбруцькі апартаменти, котрі ще недавно повнилися новими друзями та прихильниками, збезлюділи — скрізь стояли келихи та валялися бізнес-картки, полишені гостями, котрі буквально наввипередки кинулися до дверей.

І тепер Секстон лежав, скоцюрбившись, на дивані перед телевізором. Йому дуже хотілося вимкнути його, однак він ніяк не міг відірватися від безкінечних коментарів, які почалися після закінчення прес-конференції. Це був Вашингтон, і чекати довелося недовго: аналітики, хутенько покінчивши з псевдонауковими та філософськими гіперболами, швидко взялися за свою звичну огидну справу — обговорювати поточний політичний момент. Наче вправні майстри тортур, вони сипали сіль на рани Секстона, товчучи воду в ступі й обсмоктуючи очевидні речі.