Слава ЗСУ!

— Хондри?

— Не знаю. Але цей збіг може бути випадковим.

Рейчел погодилася. Саме хондри залишалися тією ниточкою, на якій і досі міцно тримався доказ достовірності метеорита.

Коркі прокинувся і протер очі.

— Що тут відбувається?

Толланд розповів.

Астрофізик незадоволено скривився і похитав головою:

— З хондрами проблем немає, Майку. Ніяк не може бути. Усі дані у тебе від НАСА. І від мене. Вони бездоганні.

— Тоді яку іншу петрологічну помилку я міг зробити?

— Хтозна. А що взагалі можуть знати про хондри морські геологи?

— Гадки не маю. Але вона говорила дуже впевнено.

— Враховуючи обставини, — зауважила Рейчел, — гадаю, що ми повинні спочатку поговорити з цією жінкою, а вже потім з Пікерінгом.

Толланд знизав плечима.

— Я чотири рази набирав номер, але вмикався автовідповідач. Швидше за все, вона в гідролабораторії та нічого не чує. І до ранку навряд чи одержить мої повідомлення. — Толланд замовк, дивлячись на годинник. — Хоча…

— Хоча що?

Океанограф пильно поглянув на Рейчел.

— А чому ти вважаєш за важливіше поговорити спочатку з Ксавією, а вже потім з Пікерінгом?

— А якщо вона дійсно скаже що-небудь про хондри? Я вважаю, це критично важливо. Зараз у нашому розпорядженні вельми суперечливі відомості. Вільям Пікерінг — людина, яка звикла одержувати ясні й точні відповіді. Отже, до моменту зустрічі з ним мені хотілося б мати щось конкретне, на що він міг би спиратися у своїх діях.

— У такому разі нам доведеться зробити зупинку.

Рейчел отетеріла.

— На твоєму кораблі?

— Він біля узбережжя Нью-Джерсі. Майже прямо по курсу на Вашингтон. Поговоримо з Ксавією і з’ясуємо, що вона знає. У Коркі є зразок. І якщо Ксавії знадобляться якісь мінералогічні тести, вона цілком зможе їх зробити, оскільки на човні є прекрасно оснащена лабораторія. Гадаю, нам знадобиться не більше години, щоб дійти остаточних висновків.

Рейчел відчула раптовий приплив тривоги. Думка про нову і несподівану зустріч з океаном лякала її. «Однозначні висновки, — заспокоювала вона себе. — Пікерінгу, поза сумнівом, потрібні однозначні відповіді».

92

Дельта-Один зрадів, опинившись на твердому ґрунті.

Літак «Аврора», попри те що його силова установка працювала лише на половину потужності, а також на те, що він летів обхідним океанським маршрутом, завершив свою подорож менш ніж за дві години і таким чином забезпечив групі «Дельта» добрячу перевагу в часі, щоб вони встигли зайняти позицію і приготуватися до замовного вбивства.

Тепер, приземлившись на приватну злітно-посадкову смугу біля округу Колумбія, бійці «Дельти» вийшли з літака і пересіли на інший вид транспорту — гелікоптер OH-58D «Кайова Ворріор».

«І знову контролер постарався забезпечити нам найкращий засіб пересування», — подумав Дельта-Один.

«Кайова Ворріор», початково спроектований як легкий розвідувальний гелікоптер, був модернізований і в результаті перетворився на представника найновішої породи штурмових вертольотів. Творці «кайови» пишалися тим, що на ній було встановлено інфрачервону систему термального бачення й автономне лазерне наведення таких високоточних типів зброї, як ракети «стінгер» типу «повітря-повітря» і «хелфаєр». Потужний цифровий процесор забезпечував одночасний супровід одразу шести цілей. Мало хто з ворогів бачив «кайову» зблизька, а ще менше залишилося живих після її удару, тому про неї мало хто знав.

Сівши у крісло пілота і пристібаючи ремінь, Дельта-Один відчув звичний приплив адреналіну. Він проходив на цій вертушці підготовку і літав на ній тричі. Звісно, йому ще ніколи не доводилося вилітати на цьому гелікоптері на вбивство американського високопосадовця. «Ця машина ідеальна для такої роботи», — подумки зазначив він. Встановлені на гелікоптері двигун «роллс-ройс аллісон» та напівжорсткі спарені лопаті робили його практично нечутним. Тобто «об’єкти» на землі здогадувалися про його присутність тільки тоді, коли він з’являвся у них над головами. А завдяки тому, що ця машина могла літати всліпу, без вогнів, була пофарбована в чорний колір та не мала рефлекторних хвостових цифр, вона була практично невидимою для супротивника, якщо той, звісно, не мав у розпорядженні радара.

Безшумний чорний гелікоптер.

Творці шпигунських теорій та конспірологи аж казилися через ці вертольоти. Дехто стверджував, що чорні вертушки були доказом існування «Штурмовиків нового світового порядку» під командуванням ООН. Інші заявляли, що то не гелікоптери, а безшумні зонди прибульців. А ті, кому вдалося побачити «кайови», що летіли в нічному небі щільним бойовим порядком з увімкненими вогнями, прийняли їх за набагато більший літальний апарат — літаючу тарілку зі здатністю до вертикального підйому й посадки.