Слава ЗСУ!

— І саме це ви й зробили?

— Я ж казав, що не мав вибору. Бо й так уже підвів НАСА. — Гарпер на мить замовк. — Однак сьогодні, коли я почув на прес-конференції президента, що знайдений метеорит містить скам’янілі рештки…

— Ви були приголомшені.

— Та де там — нокаутований!

— А як ви гадаєте — Лоуренс Екстром уже знав про ці викопні рештки, коли вимагав від вас вдати, ніби ви відкрили метеорит за допомогою супутника-сканера?

— Не можу навіть уявити, яким чином він міг би про це дізнатися. Метеорит лежав собі в товщі криги неторканий, аж поки туди не прибула перша команда НАСА. Наскільки я можу судити, НАСА нічого не знала про скам’янілі рештки, аж поки не зробила свердловини, щоб отримати зразки, і рентгенівські знімки. Коли вони просили мене збрехати про знахідку, то гадали, що матимуть великий метеорит і скромний успіх. А коли вони туди дісталися, то збагнули, яку історичну знахідку насправді зробили.

Габріель аж подих перехопило від збудження.

— Докторе Гарпер, ви дасте свідчення в суді про те, що НАСА та Білий дім змусили вас брехати про начебто полагоджене програмне забезпечення супутника?

— Не знаю, — перелякано відповів Гарпер. — Космічному відомству… І цьому відкриттю буде завдано шкоди, яку навіть важко собі уявити.

— Пане Гарпер, ми з вами прекрасно знаємо, що цей метеорит залишається прекрасним відкриттям незалежно від того, як його було знайдено. Річ у тім, що ви збрехали американському народу. І він має право знати, що супутник-сканер — не зовсім те, за що його намагається видати НАСА.

— Не знаю, не знаю… Я зневажаю директора, але ж мої колеги… вони добрі і пристойні люди.

— Саме тому вони й заслуговують знати, що їх ввели в оману.

— А докази про мою участь у привласненні державних коштів?

— Можете про це забути, — відмахнулася Габріель, яка сама мало не забула про свій трюк. — Я скажу сенаторові, що вам нічого не відомо і це звичайна підтасовка: керівник НАСА підстрахувався, щоб ви мовчали про супутник.

— А сенатор зможе мене захистити?

— Безперечно. Ви ж не зробили нічого поганого. Просто виконували наказ. Окрім того, маючи ту інформацію, яку ви щойно мені сповістили, — про канадського геолога, — сенатор навряд чи порушить питання про привласнення коштів. Ми зможемо цілком і повністю зосередитися на тому, що НАСА дезінформувала широкий загал стосовно супутника-сканера та метеорита. Якщо Седжвік Секстон оприлюднить відомості про канадського геолога, то директор космічної агенції не зможе ризикувати, намагаючись дискредитувати вас своїми брехнями.

Але Гарпер ніяк не міг заспокоїтися. Він похмуро мовчав, подумки перебираючи можливі варіанти. Габріель не заважала йому прийняти рішення. Вона вже здогадалася, що в цій історії є ще один тривожний момент. Їй спочатку не хотілося про нього згадувати, але Габріель побачила, що інженера треба злегка підштовхнути.

— У вас є собаки, докторе Гарпер?

Він підвів голову.

— Прошу?

— Як на мене, усе це дуже дивно. Ви сказали, що невдовзі після того, як геолог передав свої координати, його собаки збилися з дороги, засліплені буревієм, і впали в розщелину?

— Була сильна буря. Вони збилися з курсу.

Габріель скептично знизала плечима.

— Ну, може, й справді. Усяке трапляється.

Гарпер чітко вловив її вагання.

— Що ви хочете сказати?

— Погодьтеся, що забагато дивних збігів для однієї історії. Канадський геолог передає координати метеорита на частоті, яку може чути лише НАСА? А потім його собаки збиваються з дороги і падають в урвище? — Вона на мить замовкла. — Гадаю, мені не треба вам пояснювати, що саме смерть геолога проклала шлях до сьогоднішнього тріумфу НАСА?

Гарпер сполотнів.

— Ви гадаєте, директор пішов на вбивство заради метеорита? «Велика політика. Великі гроші», — подумала Габріель.

— Я маю поговорити з сенатором, ми підтримуватимемо з вами контакт. Тут є чорний хід?

Габріель залишила білого як крейду Кріса Гарпера і спустилася пожежними сходами у провулок позаду штаб-квартири НАСА. Махнувши рукою, вона спіймала таксі, з якого щойно вивантажилася чергова партія веселих співробітників космічної агенції.

— Житловий комплекс Вестбрук, — сказала вона водієві. «Що ж, невдовзі настрій у сенатора значно покращиться», — подумала Габріель.

94

«А чи правильно я зробила, що погодилася?» — подумала Рейчел, стоячи біля входу до кабіни літака. Вона відійшла на максимальну відстань, розтягнувши кабель слухавки, щоб пілот не міг її підслухати. Коркі та Толланд мовчки стояли поруч і спостерігали. Хоча Рейчел домовилася з Вільямом Пікерінгом про повну радіотишу аж до їх прибуття на авіабазу Боллінг, вона тепер мала нову інформацію, яку, без сумніву, Пікерінг хотів би отримати негайно. І вона зателефонувала шефу на кодований стільниковий телефон, який він завжди носив з собою.