Слава ЗСУ!

Сріблястий спалах вирвався наче нізвідки.

Один з трьох механічних маніпуляторів «Тритона» різко рвонув уперед і зі страшною силою затиснув у своїх чіпких пазурах ліву ногу спецназівця. Дельта-Два спробував вирватися, але пазурі впилися в ногу ще глибше. Він дико заверещав од болю, відчувши, як зламалася кістка, і стрельнув поглядом на кабіну батискафа. Крізь відображення палуби він побачив за склом чоловіка.

За важелями керування батискафа сидів не хто інший, як Майкл Толланд.

— Ти прогадав, хлопче, — зашипів од болю й люті Дельта-Два, приставив до плеча автомат і прицілився в лівий верхній кут грудей океанографа, які були за три фути від плексигласового скла підводного апарата.

Спецназівець натиснув на гачок — і автомат оглушливо заторохтів. Шаленіючи від люті через те, що його обдурили, Дельта-Два тиснув і тиснув на гачок, аж поки останні гільзи не впали на палубу судна. Автомат клацнув і замовк. Хапаючи ротом повітря, Дельта-Два випустив автомат і люто вирячився на потрощений купол поперед себе.

— Тобі кінець! — видушив з себе військовик, намагаючись вивільнити ногу з механічного маніпулятора. Він різко сіпнувся, пазурі розрізали шкіру, і на нозі відкрилася глибока рана. — Чорт! — вилаявся спецназівець і простягнув руку до рації, що висіла у нього на ремені. Та не встиг він піднести її до рота, як друга «рука» батискафа сіпнулася вперед і схопила його за правицю. Рація впала на палубу.

І цієї миті Дельта-Два побачив у вікні перед собою привид чоловіка, який уже мав бути мертвий. Блідий силует нахилився убік і поглянув на нього крізь непошкоджену частину скла. Дельта-Два отетеріло придивився до центру купола і второпав, що кулі нізащо не могли пробити товстелезне акрилове скло. Вони лише видзьобали в ньому маленькі вм’ятини та залишили подряпини.

За секунду верхні дверцята батискафа відчинилися і вийшов Майкл Толланд. Він був утомленим, проте на ньому не було жодної подряпини. Зійшовши алюмінієвими сходами на палубу, він оглянув вікно свого батискафа.

— Воно витримує тиск десять тисяч фунтів на квадратний дюйм, — зауважив він. — Треба було брати потужніший автомат.

А Рейчел, яка тієї миті сиділа в лабораторії, знала, що часу лишилося обмаль. Зачувши на палубі постріли, вона почала молити Бога, щоб усе сталося саме так, як запланував Толланд. Їй уже було абсолютно байдуже, хто організував шахрайство з метеоритом: директор НАСА, Марджорі Тенч чи сам президент. Усе це вже не мало ані найменшого значення.

Це їм не зійде з рук. Хоч би хто це не був, правда все одно переможе.

Рана на її руці вже не кровоточила, і адреналін, що пульсував тепер у жилах, додавав Рейчел зосередженості, приглушуючи біль. Знайшовши олівець та ручку, вона нашкрябала повідомлення з двох рядків. Слова були прості й дещо незграбні, але вона не могла зараз дозволити собі таку розкіш, як елегантність стилю. Рейчел додала це повідомлення до стосу обвинувальних документів, які вже були в її розпорядженні: роздруківка результатів сканування льодовика, фотографії Bathynomous giganteus, статті про хондри океанічного походження та дані електронного мікроаналізатора. Метеорит був шахрайством, і вона мала докази цього шахрайства.

Рейчел вставила увесь стос у факс у гідролабораторії. Знаючи напам’ять лише кілька номерів, вона мала обмежений вибір, але все одно вирішила надіслати це повідомлення та обвинувальні документи. Затамувавши подих, Рейчел ретельно і не поспішаючи набрала номер факсу.

Натиснувши кнопку «надіслати», вона подумки молила Бога, щоб усе вийшло.

Апарат писнув.

ПОМИЛКА: СИГНАЛ НАБОРУ ВІДСУТНІЙ

Рейчел була до цього готова. Отже, апаратуру зв’язку «Гої» і досі глушили. Вона стояла, втупившись у факс, чекаючи, що ось-ось він запрацює — як у неї вдома.

Ну, давай!

Спливло п’ять секунд, і апарат знову пискнув.

ПОВТОРНИЙ НАБІР НОМЕРА…

Вийшло! Рейчел нетерпляче спостерігала, як машина увійшла в робочий режим.

ПОМИЛКА: СИГНАЛ НАБОРУ ВІДСУТНІЙ…

ПОВТОРНИЙ НАБІР…

ПОМИЛКА: СИГНАЛ НАБОРУ ВІДСУТНІЙ…

ПОВТОРНИЙ НАБІР…

Залишивши апарат у пошуках сигналу, Рейчел вискочила з гідролабораторії, бо почула, як угорі загуркотіли лопаті гелікоптера.

119

А за сто шістдесят миль від «Гої» Габріель Еш сиділа, ошелешено вдивляючись у комп’ютер сенатора. Її підозри підтвердилися.

Але вона й уявити не могла, наскільки сильно вони підтвердяться.