Слава ЗСУ!

І Пікерінг поклав слухавку.

Габріель уся тремтіла.

— Рейчел взяли в заручники?

Секстон відчув, що, навіть попри своє розчарування в ньому, асистентка не могла не співчувати талановитій молодій жінці, що потрапила в біду. Дивно, але Секстону ніяк не вдавалося вичавити з себе те ж саме. Більша частина його єства почувалася як мала дитина, яка щойно отримала давно омріяний різдвяний подарунок і нікому не збиралася віддавати його.

Невже Пікерінг і справді думає, що я про це мовчатиму?

Він якусь мить мовчки постояв, намагаючись збагнути, що все це означало. Холодна, прагматична частина мозку Секстона запрацювала на повну потужність — політичний комп’ютер, що розраховував кожен імовірний сценарій та оцінював наслідки кожного варіанту розвитку подій. Він поглянув на стос паперів у своїх руках і відчув усю грубу нестримну силу цих зображень і документів. Насівський метеорит на друзки розбив його мрію про президентство. Та виявилося, що то брехня. Підробка. І тепер ті, хто був до неї причетний, заплатять сповна. Метеорит, сфальшований для того, щоб його знищити, зробить сенатора таким могутнім, що їм і не снилося в найстрашніших кошмарах. І про це потурбувалася його донька.

Він знав, що існує єдиний спосіб дії. Єдиний курс, гідний справжнього лідера.

Загіпнотизований блискучими картинами власного воскресіння та відродження, Секстон не йшов через кімнату, а плив. Він підійшов до копіювального приладу й увімкнув його, збираючись скопіювати документи, які йому надіслала Рейчел.

— Що ви робите? — ошелешено спитала Габріель.

— Вони не уб’ють Рейчел, — упевнено відказав сенатор.

Секстон знав, що, навіть коли щось піде не так, загибель доньки від рук ворогів лише додасть йому сили і зробить іще могутнішим в очах широкого загалу. Хоч так, хоч інакше, а він все одно переможе. Ризик був цілком прийнятним.

— Для кого ви робите ці копії? — вимогливо спитала Габріель. — Вільям Пікерінг наказав не розголошувати цю інформацію!

Секстон відвернувся від машини, поглянув на Габріель і здивувався — наскільки непривабливою вона зараз йому здалася. Цієї миті сенатор був наче острів. Недосяжний і величний.

Усе, чого він потребував для втілення своїх мрій, він тримав зараз у руках. Тепер його ніщо не зупинить. Ані звинувачення в хабарництві. Ані чутки про секс із помічницею. Ніщо.

— Йди додому, Габріель. Ти мені більше не потрібна.

125

«Усе, кінець», — подумала Рейчел.

Вони з Толландом сиділи пліч-о-пліч на палубі, вдивляючись у дуло автомата, який націлив на них військовик підрозділу «Дельта». На жаль, тепер Пікерінг знав, куди Рейчел надіслала факс — до офісу сенатора Секстона.

Рейчел сумнівалася, що її батько коли-небудь отримає повідомлення, яке щойно записав Пікерінг. Скоріш за все, директор військово-космічної розвідки проникне до офісу сенатора рано-вранці, коли той ще спатиме, випередивши всіх. Якщо Пікерінг зможе туди дістатися, тихцем забрати факс і стерти телефонне послання, відпаде потреба завдавати шкоди сенаторові. Вільям Пікерінг був одним з небагатьох людей у Вашингтоні, хто міг обманним шляхом і без особливого шуму проникнути до офісу будь-якого сенатора Сполучених Штатів. Рейчел завжди дивувалася, як багато огидного можна зробити, прикриваючись «національною безпекою».

«Якщо такий варіант не пройде, — подумала вона, — Пікерінг може просто пролетіти повз офісну будівлю і ненароком випустити ракету «хелфаєр» у вікно, щоб знищити факс». Але внутрішній голос підказував їй, що до цього справа не дійде.

І зараз, сидячи поруч із Толландом, Рейчел з подивом відчула, як його рука лагідно торкнулася її долоні. У тому дотикові відчувалася ніжна сила, і їхні пальці переплелися так природно, що Рейчел здалося, ніби вони знайомі вже давно-давно і робили це багато-багато разів. Усе, чого їй зараз хотілося, — це лежати в його обіймах і відчувати себе захищеною від гнітючого ревіння нічного океану, що крутився довкола них спіральними течіями.

«Ніколи, — збагнула вона. — Цьому ніколи не судилося бути».

Майкл Толланд почувався як людина, якій посміхнулася надія на шляху до шибениці.

Життя просто насміхається з мене.

Упродовж років після смерті Селії Толландові часто доводилося переживати ночі, коли йому хотілося померти, години болю та самотності, яких, здавалося, можна було позбутися разом із самим життям. І сьогодні він, уперше за весь час, почав розуміти те, що завжди казали йому друзі.

Майкле, на самоті у тебе нічого не вийде. Знайди собі нове кохання.