Слава ЗСУ!

— Але ж чому? — з притиском спитала Рейчел, забираючи роздруківку у Толланда і пильно її розглядаючи. — Навіщо знадобилося це робити? Ви упевнені, що сканер справний і не спотворює картину?

— Зрозуміло, що упевнена! Крім того, роздруківка пояснює присутність у воді люмінесцентного планктону!

Толландові довелося визнати холодну логіку Нори. Люмінесцентні організми потрапили в шахту разом з океанською водою; там вони опинилися у пастці і вмерзли в лід. Пізніше, коли Нора нагрівала метеорит, лід безпосередньо під ним розтанув і планктон опинився на волі. Він піднявся вгору, досягнувши поверхні льодовика усередині житлосфери, і, насамкінець, загинув від браку солоної води.

— Це просто безумство! — заволав Коркі. — НАСА виявила метеорит зі скам’янілими рештками. З якого ж тоді дива турбуватися про те, де саме його знайдено? Навіщо завдавати собі клопоту, засовуючи його в лід?

— А біс його знає! — огризнулася у відповідь Нора. — Річ у тім, що сканер не бреше. Нас пошили в дурні. Цей метеорит зовсім не відколовся від Юнгерсольського. Його встромили в лід недавно. Не більше року тому, інакше планктон уже загинув би! — Вона поставила сканер на санчата і почала застібати чохол. — Ми маємо якнайшвидше повернутися і комусь розповісти! Президент ось-ось виступатиме перед народом з недостовірною інформацією! НАСА його обдурила!

— Зачекайте хвилинку! — вигукнула Рейчел. — Потрібно перевірити іншим сканером, щоб переконатися. Бо це схоже на якусь маячню. Хто нам повірить?

— Усі повірять, — відрізала Нора, готуючи санчата. — Щойно я повернуся до житлосфери, висвердлю ще один зразок льоду з дна шахти. І якщо він виявиться замерзлою морською водою, я гарантую, що нам повірять усі!

Нора прибрала гальмівні підпори на полоззях, повернула санчата і попрямувала вгору схилом, устромлюючи в лід шпичаки на черевиках і з вражаючою легкістю тягнучи за собою навантажені санчата. Вона була рішучою жінкою, що звикла добиватися свого.

— Ходімо! — голосно гукнула Нора і смикнула за страхувальну мотузку. — Не знаю, що задумала НАСА, проте твердо упевнена, що я не збираюся служити пішаком у…

Цієї миті голова Нори Менгор різко відкинулася назад, немов якась невидима сила стукнула її в лоб. Вона гортанно крикнула, хитнулася і рухнула на лід. Майже одночасно Коркі теж скрикнув і крутнувся, наче хтось смикнув його за плече. І упав, скорчившись від болю.

Рейчел миттю забула і про роздруківку, яку й досі тримала в руці, і про бідолашного Міна, і про метеорит, і про химерну шахту в льоду. Вона щойно відчула, як якийсь летючий предмет зачепив її вухо, мало не влучивши у скроню. Інстинктивно впавши навколішки, вона потягла за собою і Толланда.

— Що то було? — скрикнув він.

Єдине, про що могла подумати Рейчел, — це про град, шматочки криги, одірвані вітром від льодовика. Але з якою ж швидкістю мають летіти крижинки, щоб звалити Нору і Коркі? Сотні миль за годину!

Раптом почався якийсь жах: на Рейчел і Толланда обрушився шквал химерних предметів завбільшки з іграшкові мармурові кульки. Здавалося, вони зосередилися саме на Рейчел і Толландові, зі свистом б’ючи то тут то там і викрешуючи скалки льоду. Рейчел перекотилася на живіт, підхопилася, увіткнувши шпичаки в лід, і кинулася до єдиного доступного укриття — до санчат. За мить поряд опинився і засапаний Толланд.

Він поглянув на Нору та Марлінсона, що лежали, незахищені, на льоду.

— Давай підтягнемо їх! — закричав він, хапаючи мотузку і смикаючи її.

Але виявилось, що мотузка заплуталася в санчатах.

Рейчел швидко засунула роздруківку в оснащену «липучкою» кишеню комбінезона і спробувала звільнити мотузку з-під саней. Толланд допомагав їй.

Град почав барабанити по санчатах, немов стихія вирішила дати спокій Норі й Коркі, зосередившись тепер на Рейчел і Толландові. Одна з крижинок влучила в чохол, і її частина застрягла в брезенті, а друга відкололася і, відскочивши, приземлилася на рукав Рейчел.

Придивившись до неї, Рейчел похолола: спантеличення миттєво обернулося жахом. «Крижинки» виявилися рукотворними. На її рукаві лежала бездоганно кругла льодяна кулька завбільшки з велику вишню. Її бездоганну форму спотворював лише шов. Вона була схожа на свинцеву кулю зі старовинного мушкета, виготовлену за допомогою механічного преса. Сумнівів не лишалося: ці кульки були витвором людських рук.

Он воно що — крижані кулі…

Маючи справу з секретними документами військових, Рейчел чудово знала про існування нової експериментальної зброї з так званими імпровізованими боєприпасами — спеціальних гвинтівок, що перетворюють сніг на льодові кульки, а в пустелі переплавляють пісок на кулі скляні. Вони могли стріляти навіть водою — з силою, що трощила людські кістки. Величезна перевага цієї зброї над звичайною полягала в тому, що вона використовувала доступні матеріали і тут же, на місці, їх переробляла, забезпечуючи себе боєприпасами в необмеженій кількості. Рейчел зрозуміла, що їх зараз обстрілюють кулями, виготовленими тут-таки, на місці. Усе, що треба зробити для цього стрільцеві, — заштовхати в приклад потрібну кількість снігу.