Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Тореадори з Васюкiвки

О! Гребенючка! Треба дiяти через неї. Треба якось ненароком їй усе розказати, а вже вона йому переповiсть точно. Головне – ненароком. Щоб вона не здогадалася, що спецiально.

Гребенючка жила на довжелезнiй вулицi Гагарiна, що вела вiд автобусної зупинки аж до рiчки.

Попрощавшися з хлопцями, я побiг на ту вулицю. Гребенючку я побачив ще здалеку – вона з сапкою поралася на городi.

Безтурботно помахуючи лозинкою, я пройшов повз її двiр, навiть не глянувши на неї, одвернувшись у протилежний бiк.

Головне – ненароком. Щоб вона не здогадалася… Минувши кiлька хат, я повернув i пiшов назад.

Вона не бачила мене.

Дiйшовши до автобусної зупинки, я знову пiшов вулицею. Тепер я вже стиха насвистував щось бадьореньке.

Вона не чула. Бо навiть не пiдвела голови.

Пройшовши кiлька хат, я повернув назад. Тепер я насвистував уже голоснiше.

Вона однак не чула.

Дiйшовши до автобусної зупинки, я знову повернув назад.

Головне – ненароком, щоб вона не здога… Я вже вголос спiвав пiсню:

Два кольори мої, два кольори,

Оби на полотнi, в душi моїй оба.

Два кольори мої, два кольори,

Червоний – то любов, а чорний – то журба.

Що-не може людина йти i спiвати? А як у неї настрiй гарний! Дуже просто!

Вона тiльки вимахувала сапкою – аж мелькало. Мовби то не я спiваю, а жаба кумкає.

Коли я увосьме ненароком проходив, спiваючи, вулицею, сусiдка її, тiтка Уляна, вийшла на порiг i з-пiд руки глянула на мене. I дивилася довго, аж поки я не зник з очей.

А Гребенючка навiть не ворухнулася в мiй бiк. Позакладало їй, чи що? Глуха тетеря! Це я так цiлий день ходитиму.

Я взяв грудку й ненароком кинув у неї. I вцiлив по нозi. Вона не випросталася, тiльки голову повернула:

– Ти чого?

– Нiчого, – спокiйно сказав я i ненароком спитав: – А що ти робиш?

– Танцюю! – вiдповiла вона, продовжуючи сапати.

– А я сьогоднi вночi на кладовищi був… – почав я.

– Ну й дурень, – мовила вона i повернулася до мене спiдницею.

– Ах ти ж зараза! – ненароком (от уже, слово честi, ненароком) сказав я, схопив грудку i шпурнув у ту спiдницю. А що б, ну що б ви зробили, коли б iз вас отак збиткувалися?

I тут раптом позаду почув:

– З дiвчатами б'єшся? Олександр Македонський! Я рвучко обернувся.

За кiлька крокiв вiд мене стояв… Павлуша. От ти ж! Ну!

– А що ж? А що ж вона обзиває! – вигукнув я.

– А чого ти до мене лiзеш? Чого? – вигукнула Гребенючка. – Я тебе кликала? Ходить тут, ходить, пiдсвистує, спiває… «Два кольори мої, два кольори», «Червоний – то любов…» Дев'ять разiв пройшов. Чого, питається? Чого?

Значить, бачила! Все бачила, змiюка, а вдавала, нiби не помiчає!

I ще – «червоний – то любов…» Ти бач, на що натякає!..

Павлуша дивився на мене якимись зовсiм бiлими очима.

Вiн уже, мабуть, думає…

Та потрiбна вона менi!

Та триста лєт!

– Та я ж… Я ж хотiв…

– Iди звiдси! – глухо сказав Павлуша.

– Я… я можу пiти… Такi… Але ти… ти… – менi забракло слiв. – Я, може, сьогоднi привида сфотографував… От! Уперше в iсторiї… От! А ти… ти можеш малювать кущики i квiточки хоч двiстi рокiв. Альфрейщик!

Я повернувся й пiшов вулицею в бiк рiчки.

Я йшов, не помiчаючи дороги.

Тисячi кицьок дряпали моє пошматоване серце.

Отакого облизня пiймав я вiд своєї нещасливої, своєї пiдступної зрадливої долi. Отак зле насмiялася вона з мене. Таку викрутасисту дулю менi зсукала. Ото вже справдi – у кого доля, а в мене дуля. Одна буквочка, а скiльки в пiй глуму, скiльки сорому i ганьби.

Iшов же я з тим, щоб ненароком розказати тiй клятiй Гребенючцi про свiй подвиг, щоб вона переповiла Павлушi, щоб вiн заплакав, каючись, i щоб ми помирились.

А що вийшло?

Вийшло, що вiн менi сказав «iди геть», як найлютiшому вороговi.

I прiрва, що пролягала мiж нами, стала ще глибшою i страшнiшою – так просто не перескочиш Зриваються з-пiд нiг величезнi валуни i з гуркотом летять у ту прiрву. А на днi її, наче Терек у Дар'яльськiй ущелинi, реве й нуртує рiчка сльоз моїх невиплаканих (бо не вмiю я плакати). А сам же, сам же винен! Ну що б було не кидать тiсi грудки їй у спiдницю, як вона «дурня» менi пустила! I Павлуша б тодi нiчого, i вона б тодi не сказала, що я до неї лiчу, що дев'ять разiв пройшов. А вiн тепер чорт-багьказна-що думає. Думає, мабуть, що я закохався у неї i хочу вiдбити її у нього. Вiн же знає, що я люблю Вальку Малиновську, чу, що в Києвi. Танцюристку струнконогу, що в балерини готується. На бiса ж менi його Гребенючка?! Ну на бiса?!

Попередня
-= 134 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 13.


Останній коментар

serGEI 13:44:54

фігня


Минають дні 30.12.2018

Clova poprapyckali. Yjac


Минають дні 30.12.2018

Погано


Додати коментар