Слава ЗСУ!

– Та, дiду!.. Та слово честi!.. – I я, захлинаючись розказав дiдовi все, як було.

Дiд вислухав уважно, не перебиваючи, довго розглядав фотографiю, потiм похитав головою:

– Нащот фiзики, нащот Ломоносова не скажу, не знаю. А нащот привидiв – юринда… Не вiрю. Бо сам колись у дитинствi… з хлопцями…

– Ну-у?! I ви?! I що?!

– Та що ж… Нiчого. I не один раз – тричi ходили.

– Але ж фото!

– Ну що, мабуть щось там у пльонцi засвiтилося… Чи, може, хтось iз хлопцiв пожартував, хiба я знаю…

– Нi! – переконано сказав я, бо точно знав, що не засвiтилося, бо тодi б i в очах у мене – засвiтилося. I з хлопцiв нiхто не жартував – гарантiя.

– Ну, не знаю вже, що там таке, – розсердився дiд. – Але не привид! Вiсiмдесят год живу на свiтi i жодного при-вида не зустрiв, а воно тiльки з горшка зiскочило i вже, бач… Якби по твоїх законах фiзики всi пiсля смертi перетворювались на привиди, то стiльки б їх уже за весь час наплодилося – нiде було б курцi клюнути.

– Та, думаєте, воно менi треба! – вигукнув я. – I сам не хочу, але ж.

Роздiл IX

Отець Гога

I справдi, менi вже зараз хотiлося, щоб уся ця iсторiя з привидом виявилась «юриндою». Мене це вже гнiтило. Особливо ота баба Мокрина з її розмовами.

Баба Мокрина була в нашому селi церковним начальством (у бюро їхньому, чи що). Всi богомiльнi баби й жiнки гуртувалися навколо неї. Церкви в нашому селi не було. Церква була у Дiдiвщинi, за чотири кiлометри вiд нас. Правив там отець Георгiй. I баба Мокрина була його заступником по нашому селу – збирала на храм грошi, скликала бабiв на збори тощо.

Отця Георгiя з легкої руки дiда Салимона всi атеїсти звали Гога. Це колись у нашому селi вiдпочивав художник Георгiй Васильович, якого дружина називала Гога. I вiдтодi дiд Салимон охрестив так отця Георгiя. I воно до нього пристало – не одiрвеш…

Дiд Салимон, як вип'є, любить вести з батюшкою антирелiгiйнi розмови. Вiн тодi каже: «Поїду з Гогою побалакаю… Хай менi Гога розкаже про бога». Бере пляшку, сiдає на велосипед i, виписуючи кренделi, їде в Дiдiвщину.

Отець Гога випивки не цурався i антирелiгiйних розмов не уникав. Випити вiн мiг, як добрий молотник, i не п'янiв. Пiсля тих диспутiв дiд Салимон казав:

– Спецiалiст! Ну й спецiалiст отець Гога! Хитрий, як змiй! Вiн же сам у бога не вiрить. А говорить – як спiває. Просто должность йому, видно, подобається. Спе-цi-а-лiст!

«Должность» у отця Гоги справдi була нiчогенька. Спершу вiн мав просто мотоцикла, потiм мотоцикла з коляскою, далi «Запорожца», тодi «Запорожца» помiняв на «Москвича», а тепер, кажуть, записався у чергу на «Жигули».

З парафiянами налагоджувати контакти вiн умiв. Службу божу правив по-прогресивному. Визнавав науку, всi її досягнення, передплачував журнал «Знання та праця» i дванадцятого квiтня щороку служив молебень за космонавтiв.

I тi розмови баби Мокрини – то все, звичайно, вiд отця Гоги.

Я не встиг навiть ще поснiдати, як у двiр наш зайшло троє мало менi знайомих, не з нашого кутка, восьмикласникiв:

– А розкажи, що там було i як…

Виявляється, Бардадим розмножив фото i пустив по селу.

I почалося…

Рип-рип!..

Рип-рип!..

Рип-рип…

Хвiртка наша не зачинялась.

Тiльки я кiнчав розказувати, як одразу доводилося починати все спочатку.

Нарештi я не витримав. Схопив удочки i втiк – гайнув у плавнi.

Коли увечерi повернувся додому, побачив, що бiля наших ворiт стоїть машина. Я не одразу збагнув, що то за машина, бо до моєї мами-депутата часто приїздили з району i навiть з областi. I тiльки зайшовши на подвiр'я, я так i присiв: пiд яблунею, поряд з дiдом Варавою, сидiв… пiп Гога. Я хотiв чкурнути назад, але було вже пiзно – мене помiтили.

– А-а, рибалка, – привiтно усмiхнувся до мене отець Гога – Здоров був!

Я завмер. Ну, зараз почне, як баба Мокрина, – «славен єси, отроче… видiння, що тобi явилося… Варвара-великомучениця, сохрани, спаси i помилуй…» Та ще й при дiдовi. Хоч хрестись i тiкай.

Але вiн не починав.

– Ану показуй улов, – сказав вiн весело i, взявши в мене лозину з нанизаною на неї рибою, почав розглядати. – О, три чехонi, пiдлящики, устiрочка, йоршi… носачi й звичайнi… краснопiр, язьок… О! I линок один навiть є… Молодець! Знаменита буде юшка. Добре клює? На що ловив? На черв'яка, мотиля, на ощитку… чи, може, на тiсто? Га?

– На черв'яка… червоного, – ледве видушив я з себе, напружено дивлячись на нього – коли ж вiн почне?

Але отець Гога тiльки глянув на мене пильно сiрими примруженими очима i раптом пiдвiвся: