Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Тореадори з Васюкiвки

Власне, берега й не було 3 першим же кроком я по пуп занурився. I одразу калабаня менi згадалася, куди ми з тобою вiд Контрибуцiї вскочили. Така ж сама багнюка. Не острiв, а кiзяк якийсь. Нi деревця, нi кущика Навiть сушi справжньої нема. Сама грязь. Ну, та вибирати не доводилось. Спасибi й тому, що трапився. Жити на ньому я не збирався. Менi лише човен витягти й дiрку заткнути Може, ще, думаю, i за Книшем устигну. Посадив Собакевича на найсухiше мiсце i – за роботу. Схопив за нiс човна, почав тягти. Ого-го! Очi рогом лiзуть. Жили от-от полопаються. А човен – нiби цвяхами до дна прибитий – нi з мiсця.

Зайшов я з корми – почав пхати. Куди там! Ноги по мулкому дну ковзають. Я раз у раз з головою занурююсь – та й тiльки.

Бився я, бився, занурювався занурювався, води вже пiввiдра наковтався, а толку нiякого. I така мене злiсть узяла – сiв я просто у воду й трохи не заплакав. Ти ж мене знаєш, я нiколи не плачу, а тут ну прямо сльози самi ллються.

От же ж у халепу вскочив. Ну!

Тодi плюнув, пiдхопився й знову – пхати й тягти.

Сонце вже давно зiйшло, свiтить на повну котушку, а я, мов той жук-гнойовик, у багнюцi порпаюсь. З сил вибився зовсiм.

Знову я сiв просто у воду й знову трохи не плачу. I вiд слiз моїх води, здається, ще бiльше кругом стає.

Це ж уже хто його зна скiльки часу, думаю. Екзамен уже, може, скоро. Ну, про екзамен я не думаю. Що менi екзамен! Головне – державна справа ота… Я тут у багнi, як хробак, длубаюсь, а той шпигуняра, може, вже хто його зна… I я ж мiг його вислiдити. Мiг же! Не простить менi держава. I, зцiпивши зуби, я знову берусь за дiло Я й вихлюпувати пробував воду з човна, думаєш, нi! Та де ж її вихлюпаєш, як вона знову тут же набирається. Це все одно, що рiчку вихлюпувати.

А сонце вже ген-ген вгору пiдбилося.

Це ж ти вже, мабуть, думаю, встав, черевики почистив, сорочку нову надiв, галстука пов'язав.

Банькате жабисько поблизу на лататтi сiло, лупає на мене глузливо, ще й кумкає – наче смiється. Тут Собакевич на нього як гавкне, воно тiльки – шубовсть у воду. Собакевич весь час мене морально пiдтримував – гавкав, хвостом махав. Мабть, вiдчував, що через нього я страждаю.

I раптом менi iдея в голову стрельнула. I чого тiльки, скажи, тi iдеї стрiляють у голову не зразу! Така ж проста, юриндовська iдея – заткнути дiрку, а тодi вже вихлюпувати. А я ж вихлюпував не заткнувши. От бовдур!

Нарвав я жмуток трави якоїсь, що єдина на островi й росла, намацав дiрку, заткнув. Знову почав вихлюпувати. О! Пiшло дiло! Хоч поволеньки, а пiшло. Сантиметр за сантиметром борти човна з-пiд води виростають. Уже й на берег тягти можна. Крекчучи, потяг. Потяглося. Єсть! Тепер треба човна нахилити – воду вилити, бо вже не вихлюпується. Ох i важко було! Нарештi воду вилив, дiрку добряче заткнув. Собакевича в човен, сам за весло i ходу. Ох же ж грiб – бризки аж до неба летiли! Тiльки весь час на дiрку позирав – чи не тече.

Сонце вже високо, а все-таки надiя: може, обманює сонце, може, не почався ще екзамен? По селу бiг, аж серце вискакувало. Не обмануло сонце… Ява зiтхнув i замовк.

Я дивився на нього з усiм спiвчуттям, на яке тiльки був здатний.

Так от яка йому придибашка вийшла, що перевернула догори дригом усе його життя! I не розкажеш же нiкому, не поясниш! Бо тi нашi «шпигунськi» справи вимагають абсолютної таємностi, конспiрацiї. Коли мiлiцiонер товариш Паляничко не повiрив нам, то хто ж повiрить! У нас був один вихiд – мати незаперечнi докази, факти, пiймати на гарячому. I Ява, бiдолаха, мусив усiм, i в школi i дома, казати одне – що пiшов на риболовлю замiсть екзамену. I нести за це кару.

– Ну, а в тебе як? – спитав Ява, не дивлячись на мене. Ех, краще б вiн не питав! Вiдчуваючи себе злодiєм, наче я щось украв у нього, i, позичивши в Сiрка очей, я признався йому про ту нещасну четвiрку.

– Ну що ж, я радий за тебе. Поздоровляю! – сказав вiн. – Це добре. Хороший, значить, у тебе буде настрiй у таборi. Коли iдеш?

Ну нащо, нащо вiн крае мое серце! Це ж ми разом мрiяли поїхали у пiонертабiр до моря. У «Молоду гвардiю» в Одесу. З такими труднощами батьки дiставали нам путiвки. Нiколи ми з Явою не були на морi. Тiльки у кiно та по телевiзору бачили. А як нам хотiлося до моря! Синi далi, бiлi кораблi, чайки, альбатроси лiтають. «Курс норд-ост!» – кричить капiтан. Торiк ми навiть двiчi намагалися втекти до моря. I двiчi нас ловили на станцiї.

I от, коли мрiя вже була абсолютно в нашiй кишенi, таке з Явою трапилось. Дiд Варава ще вчора однiс у школу i здав Явину путiвку. Доведеться менi самому їхати. Але хiба це те! Хiба я сам вiдчую так усi радостi моря, як ми вдвох би вiдчули! То нащо ж вiн говорить! Радiсть, не подiлена з другом, – це не радiсть, навiть не пiврадостi, а якась поганська четвертушка, мiзерiя якась.

Попередня
-= 25 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 14.

Останній коментар

Ttcjufh 01.08.2020

Тут кучу помилок і це погано


serGEI 30.07.2019

фігня


Минають дні 30.12.2018

Clova poprapyckali. Yjac


Додати коментар