Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Тореадори з Васюкiвки

Я густо почервонiв:

– Та що ви… то… то… я… води захотiлося, кружку сюди взяв i розлив ненароком.

Добре, що мати поспiшала доi'ти корову i не стала допитуватися.

Нiчна пригода знову згадалася менi з усiма подробицями. Але тепер вона чомусь не здавалася менi такою жахливою, як уночi. Може, тому що ранок був сонячний i веселий, а, як ви знаєте, всi нiчнi страхи минають уранцi. Уночi все здається страшнiшим вiд того, що темно й тихо i люди сплять. А вранцi свiтить сонце, гомонить птаство, брязкають вiдрами баби бiля криницi, i навколо люди. Я був бадьорий i сповнений енергiї. На острiв! Негайно треба на острiв! Довiдатися, як же там – чи живий…

Нашвидку вмившись, я побiг до хлiва. Мати ще доїла. Теля й собi лiзло до корови. Мати одганяла його; «Лишки! Лишки!»

– Мамо! – гукнув я – Дайте молока, будь ласка, швидше, бо я бiжу.

– Куди це ти? Зараз снiдати будем.

– Та потiм. Я не хочу, Я молока тiльки. Я з хлопцями домовився на рибалку.

– Та хоч хлiба врiж.

Випив я склянку молока, вiдрiзав велику парчику хлiба – за пазуху – i на вулицю щодуху. За ворота вибiг i з розгону просто на дiда Вараву наскочив – не вгледiв. Аж хитнувся вiн.

– Тю на тебе! – буркнув сердито. – Iч, розiгнавсяi.

– Вибачте! Драстуйте, дiду!

– Здоров. Куди це тебе несе? Преш, як нiмий до суду. Людей з нiг збиваєш.

– Та я на рiчку, на рибалку з хлопцями домовився.

– Проспав, ледащо? – уже спiвчутливо й докiрливо спитав дiд: сам же рибалка – розумiє.

– Еге! То я побiжу! Вибачайте! – А сам думаю:

«Ех, не знаєте ви, нiчого не знаєте, куди я спiшу. Якби знали, не те б заспiвали…»

Роздiл XVII

«Сьогоднi вночi…» Таємниця от-от розплутається

З трепетним серцем пiдпливав я до острова. I чим ближче пiдпливав, тим бiльше трепетало моє серце: живий чи неживий, живий чи неживий…

I раптом радiсть шаленим криком забулькотiла в моєму горлi, як вода в закипiлому чайнику:

– Ого-го-го-го-го!

Я побачив його. Живiсiнький i цiлiсiнький стояв мiй друзяка Кукурузяка на березi, виткнувши iз кущiв голову, i радiсно усмiхався менi. Тiльки нiс у нього був облуплений i праву щоку навскоси перетинала свiжа подряпина. Але що таке подряпина на щоцi такого геройського хлопця, як Кукурузо? Нiщо!

Коли я пристав до берега, менi хотiлося кинутись i обняти иою на радощах, але я стримався. Я тiльки штурхонув його в плече i спитав:

– Ну як? Як ти тут?

– Нiчого – ляснув вiн мене по животу i одразу додав, взявшися рукою за щоку i похитуючи головою: – Тут таке було о-о…

– Що? – спитав я, нiби нiчою й не пiдозрiвав.

– Ти все одно не повiриш, подумаєш, що я брешу.

– Ну?

– Шпигуни на мене нападали вночi. От тобi й ну! Бився я. Так бився, як нiколи в життi. Думав, що загину. Ось бачиш, – вiн ткнув пальцем у подряпину на щоцi, тодi за дер сорочку i показав синець на ребрах.

– Ну? Ну? – нетерпляче спитав я. – Як же воно було?

– Пожди. Я все по порядку – I Кукурузо почав розказувати менi те, що ви вже знаєте.

Коли ж вiн дiйшов до трагiчного опису бiйки з незнайомцем – як вiн брикнув ногами, як незнайомець упав на нього i почав дряпатися, – у мене в животi раптом щось засмiялося, пролоскотiло в горлi i вирвалося з рота коротким гигиком.

Кукурузо ображено хмикнув:

– Ти що – дурний? Тобi, звичайно, смiшки. Попробував би ти.

– Ану повтори ще раз, як воно було – ота бiйка, – по просив я.

Кукурузо повторив. Я покивав головою, зiтхнув i сказав:

– То був я.

Кукурузо вирячився на мене.

– Це точно був я… Дивись. – Я закотив халошу i показав на нозi пiд колiном здоровенний синець. – Твоя робота.

I я розказав усе, що трапилося зi мною цiєї ночi. Кукурузо тiльки клiпав очима:

– То, виходить, що то… що то… билися ми з тобою? А менi ж здалося, що був хтось такий здоровеннецький…

– А менi, думаєш, нi? Просто велетень.

Ми глянули один на одного i раптом як зарегочемо!

– Оце здорово!

– Оце-то так!

– I як я мiг не впiзнати тебе?

– А я?

– Хоч би слово сказав.

– А ти ж чого – як води в рот набрав?

– З переляку.

– З переляку!

– А незнайомець, значить, i не вилазив з човна?

– Не вилазив.

– А де ж вiн потiм дiвся?

– Зник десь. Поїхав. Я на дерево з переляку видряпався – всю нiч на гiлцi, як мавпа, просидiв, аж до свiтання. I очей не стулив. Оце тiльки як розвиднiлось, униз спустився та задрiмав трохи.

– А чого вiн приїжджав, як ти думаєш?

Попередня
-= 46 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 13.


Останній коментар

serGEI 13:44:54

фігня


Минають дні 30.12.2018

Clova poprapyckali. Yjac


Минають дні 30.12.2018

Погано


Додати коментар