Слава ЗСУ!

Солодка пісня, ніжно приграє до неї арфа. Руки в королеви білі, спів її прегарний, тихо й лагідно бринить її голос.

Аж от прибув Каріадо, багатий граф із дальнього острова. Він приїхав до Тінтажеля служити королеві і, відколи Трістан покинув Корнуельс, усе добивався, щоб вона його полюбила. Та королева не зважала на його підмовляння, вважаючи таку любов за безумство. Він був гарний рицар, ставний та гордий, бистрий на язик, і миліші були йому жіночі покої, ніж бойове поле. Він увійшов, коли Ізольда саме співала, і сказав сміючись: [141]

- Та й сумна ж ця пісня, королево, достоту спів орла-рибалки! А хіба ж не говорять, що орел-рибалка співає, провіщаючи смерть? Певне, мою смерть пророкує ваша пісня: я помираю з любові до вас.

- Нехай і так,- відповіла королева,- я б і справді хотіла, щоб моя пісня була проти вашої смерті, бо ніколи ще не приїздили ви сюди без лихих вістей. Тож ви за-всігди оберталися орлом-рибалкою чи совою, щоб недобре говорити на Трістана. Яку ж тяжку новину принесли ви сьогодні?

Каріадо у відповідь:

- Не знаю, за що ви гніваєтесь, королево; та безумний був би той, хто б на це зважав. Чи віщує мою смерть орел-рибалка, чи ні, а от вам тяжка новина, що сова приносить: Трістан, ваш милий, утрачений для вас, ясна пані Ізольдо. Він одружився в чужій землі. Тепер ви можете зажити \' по-іншому, бо він кинув під ноги ваше кохання. Він узяв за себе дівчину славного роду, Ізольду Білоруку, дочку бретанського герцога.

І Каріадо розлютований вийшов, а Ізольда Білява опустила голову та й умилася сльозами.

Третього дня Кагерден закликав Трістана і сказав йому:

- Друже, ось що постановив я у своєму серці. Коли правда те, що ти мені розказав, то життя твоє в цій країні - безумство й божевілля. Не дасть воно нічого доброго ні тобі, ні сестрі моїй Ізольді Білорукій. Вислухай [142] же, що я тобі маю порадити. їдьмо разом до Тінтажеля; ти побачиш там знову королеву і дізнаєшся, чи тужить вона за тобою і чи вірна тобі зосталася. Коли вона про тебе забула, то, може, прихилиться твоє серце до сестри моєї Ізольди, щирої та хорошої. Я буду товаришити тобі в дорозі: на те ж я твій друг і побратим.

- Брате,- мовив Трістан,- добре каже приказка: серце одної людини варте всього золота в королівстві. Незабаром Трістан і Кагерден одяглися за пілігримів, взяли в руки посохи, вирядившись нібито на прощу до далекої землі, і віддали привіт герцогові Гоелю. Трістан узяв із собою Горвеналя, а Кагерден одного лише конюшого. Вони потаємно спорядили корабель і попливли ним до Корнуельсу. Лагідний вітер сприяв їм аж до того часу, як вони одного ранку, передсвітом, в\'їхали в безлюдну затоку, недалеко від Тінтажеля, поблизу від Ліданського замку. Там, напевне, славний сенешаль Дінас гостинно прийме їх і сховає прибулих друзів од людського ока. Рано-вранці товариші рушили до Лідана і раптом примітили, що якийсь чоловік їде за ними слідком, пустивши свого коня тихою ходою. Вони тоді в ліс, а чоловік поїхав, не забачивши їх, бо він собі дрімав на сідлі. Трістан його пізнав.

- Брате,- тихенько сказав він до Кагердена,- це ж і є самий Дінас із Лідана. Він спить їдучи. Певне, вертається од своєї любки і ще бачить її уві сні. Не ґречно було б його будити, але їдь за мною здалека. [143]

Він догнав Дінаса, тихенько взяв його коня за гнуздечку і поїхав з ним поруч. Аж ось нерівна хода конева збудила заснулого рицаря, він розплющив очі, побачив Трістана і сказав, сам собі не ймучи віри: