Слава ЗСУ!

Він злетів у повітря одночасно з плювком пострілу. Й обрушив-ся на Меґан. А куля дзьобнула в стіну позаду нього.

— Міегсіа! От гівно! — прошипів Гулогот. Якимось незбагненним чином Девід Бекер в останню дещицю секунди примудрився стрибнути й ухилитися від кулі. Убивця рушив уперед.

Бекер піднявся з обм’яклої мертвої дівчини. Почулися кроки. І дихання. А потім — клацнув курок пістолета.

— Асііов, — прошепотів чоловік. Кинувшись, як пантера до кабінки, він рвучко розчинив дверцята й наставив зброю.

Пістолет вистрелив. І відразу ж — червоний спалах. Але то була не кров. То було дещо інше. Раптом — ні сіло ні впало — з кабінки вилетів якийсь предмет, ударив кілера в груди — і пістолет вистрелив на мить раніше. То була червона Меґани-на торба.

Бекер вистрибнув із кабінки — як вибухнув. Плечем він поцілив убивці в груди, і той відлетів назад, ударившись об раковину. Почувся страшний хряскіт — наче в нападника ламалися кістки. Дзеркало розбилося, і скалки скла розсипалися по підлозі. Пістолет випав із руки Гулогота. Чоловіки впали на підлогу.

Бекер швидко скочив на ноги і, відірвавшись від переслідувача, рвонув до виходу. Гулогот намацав свій пістолет, крутнувся — і вистрелив. Куля вгризлася у двері туалету, які за мить до цього грюкнули, зачиняючись.

Обшир безлюдного вестибюля аеропорту здався Бекеру нездоланною пустелею. І ноги понесли його вперед так швидко, як ніколи раніше в житті.

Коли він пробігав в обертальні двері, ззаду нього ляснув постріл. Скляна панель попереду розлетілася дощем скалок. Бекер протиснувся вперед, і двері крутнулися. Іще мить — і він, спотикаючись, вискочив на тротуар.

Неподалік стояло таксі.

— Ве]ате епігаг! — заволав Бекер, гепаючи рукою по зачинених дверцятах. — Впустіть мене!

Та водій відмовився — пасажир у дротяних окулярах попросив його почекати. Бекер обернувся й побачив Гулогота, що мчав вестибюлем із пістолетом у руці. Девід окинув поглядом свій моторолер «Веспа» на тротуарі.

«Мені кінець!»

Гулогот продерся крізь обертальні двері саме вчасно — Бекер марно намагався завести свою «Веспу». Убивця всміхнувся й підняв пістолет.

«Карбюратор!» — подумав Бекер, посмикав за ручки під бензобаком і щосили вдарив ногою стартер. Двигун кашлянув — і замовк.

— Е1 апіііо. Перстень. — почувся голос. Він був уже близько.

Бекер підняв очі й побачив ствол револьвера. Барабан крутнувся й завмер. Девід знову вдарив ногою стартер.

Гулогот вистрелив, але куля просвистіла в міліметрах від голови Девіда — то моторолер ожив і рвонув уперед. Рятуючи своє життя, Бекер щосили вчепився в кермо, і «Веспа», застрибавши по трав’янистому насипу, різко крутнулася і зникла за рогом будівлі в напрямку злітно-посадкової смуги.

Скаженіючи від люті, Гулогот кинувся до таксі, що його чекало. А через кілька секунд отетерілий водій уже лежав на асфальті, спостерігаючи, як його авто, здійнявши хмару пилу, помчало геть.

РОЗДІЛ 82

Коли ошелешений Ґреґ Ґейл почав усвідомлювати наслідки дзвінка командира, його охопила паніка, і він відчув у ногах зрадливу слабкість.

«Зараз сюди прибуде “безпека”!»

Сюзанна вже вислизала з його чіпких обіймів. Та Ґейл швидко оговтався, вхопив її за талію і знову притиснув до себе.

— Відпусти! — скрикнула вона, і її голос відлунив під куполом споруди.

Мозок Ґейла не витримував такого навантаження. Командирів дзвінок став для нього цілковитою несподіванкою.

«Стретмор зателефонував «безпеці»! Він жертвує своїм планом стосовно «Цифрової фортеці»!»

Ніколи в житті, навіть якщо йому довелося б прожити мільйон років, не міг Ґейл уявити, що командир випустить «Цифрову фортецю» зі своїх рук. Бо чорний хід — то був шанс, що випадає один раз за все життя.

Паніка охопила Ґейла, і свідомість зрадила шифрувальнику: йому скрізь ввижався ствол командирової «берети». Він крутився туди-сюди, притискуючи до себе Сюзанну й намагаючись завадити Стретмору зробити прицільний постріл. Гнаний страхом, Ґейл потягнув Сюзанну до сходів. Бо за п’ять хвилин увімкнеться світло, відчиняться двері і в приміщення увірветься поліцейський спецзагін.

— Мені боляче! — задихаючись, скрикнула Сюзанна. Вона судомно хапала ротом повітря, повторюючи за Ґейлом його відчайдушні піруети.

Ґейл подумав було відпустити Сюзанну і стрімголов кинутися до ліфта Стретмора, але то було б самогубство. Пароля він не мав. До того ж, опинившись надворі без заручниці, він гарантовано прирече себе на смерть. Бо навіть на своєму «Форді “Лотус”» він не втече від цілої ескадрильї гелікоптерів АНБ.