Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Цифрова Фортеця

Сюзанна встигла спуститися на шість прольотів, як почула приглушений постріл. Він прозвучав далеко, ледь чутний через шум генераторів. Раніше Сюзанна чула постріли лише по телевізору, але вона ні на мить не засумнівалася, що то було.

Вона заціпеніла, і звук пострілу відлунив у її вухах. Хвиля жаху накрила її, вона перелякалася, що сталося найгірше, й уявила собі мрію командира: чорний хід до «Цифрової фортеці»; це був би шалений успіх! Уявила вірус у банку даних, невдалий шлюб Стретмора, отой моторошний кивок головою у відповідь на її запитання. Нош Сюзанни підкосилися. Вона різко крутнулася на майданчику, намацуючи поруччя.

«Командире, ні!»

Сюзанна на мить заклякла, не знаючи, що робити. Здавалося, відлуння пострілу поглинуло весь той хаос, що панував довкола неї. Розум підказував їй іти далі, та ноги не слухалися.

«Командире!»

Іще мить — і Сюзанна видиралася, спотикаючись, нагору, геть забувши про небезпеку довкола себе.

Вона бігла наосліп, ковзаючи по слизькому металу. Краплі конденсату падали на неї, як дощ. Коли Сюзанна добралася до останньої драбинки й почала видиратися нею, вона відчула, як її підкинуло вгору потужним напливом пари, який буквально виштовхнув її крізь люк нагору. Сюзанна покотилася по підлозі шифрувального відділу й відчула, як її омиває прохолодне повітря. Її біла блузка геть уся промокла й прилипла до тіла.

У шифровідділі панувала темрява. Сюзанна завмерла, намагаючись зорієнтуватися. Звук пострілу безперервно гримів у неї в голові. З люка виривалася гаряча пара — наче гази із вулкана, що ось-ось мав вибухнути.

Сюзанна вилаяла себе за те, що залишила «берету» біля Стретмора.

«Вона ж залишила її біля нього — так чи ні? Чи в блоці № 3?» Коли її очі призвичаїлися до темряви, вона придивилася до зяючої діри у скляній стіні блоку № 3. Монітори світилися слабко, але вона таки розгледіла Ґейла, що лежав непорушно на підлозі в тому ж положенні, у якому вона його залишила. Стретмора ніде не було видно. Сюзанна рушила до офісу командира, вже наперед нажахана тим, що вона може побачити.

Та коли вона вже розвернулся, щось здалося їй дивним. Прозадкувавши, вона знову зазирнула в діру в стіні блоку № 3. У тьмяному світлі вона побачила руку Ґейла — але та не була притиснута до його тіла. Ґейл уже не був зв’язаний, як мумія. Його рука занесена в нього над головою, а тіло розпростерлося на підлозі головою до середини приміщення.

«Він що — вивільнився? Але ж він не рухався. І лежав непорушно, наче мрець».

Сюзанна уважно придивилася до «шпаківні» Стретмора, причепленої високо на стіні.

— Командире!

Тиша.

11 Цифрова фортеця

Про всяк випадок вона обережно рушила до блоку № 3. У руці Ґейла виднівся якийсь предмет. Він тьмяно виблискував у світлі моніторів. Сюзанна присунулася ближче... іще ближче... — і раптом узріла, що то він тримав. То була та сама «берета».

Сюзанна мимовільно охнула. Простеживши поглядом за вигином руки Ґейла, вона дійшла до його обличчя. І те, що побачила, було немислимим. Половину обличчя Ґреґа Ґейла заливала кров, а на килимі розпливалася темна пляма.

— О Господи! — вихопилося в Сюзанни, і вона непевно позадкувала. То не командирський постріл почула вона! Вона почула постріл Ґейла!

Жінка рушила до тіла, наче у трансі. Вочевидь, Ґейл якось примудрився вивільнитися. Принтерні кабелі купкою валялися біля його тіла. «Напевне, я залишила пістолет на кушетці», — припустила Сюзанна. У блакитному світлі екранів кров, що сочилася з отвору в голові, здавалася чорною.

А на долівці біля Ґейла лежав шматок паперу. Сюзанна непевно підійшла до нього й підібрала. То був лист.

Мої любі друзі! Сьогодні я позбавляю себе життя, спокутуючи гріхи, про які хочу розповісти...

Йе вірячи власним очам, Сюзанна витріщалася на передсмертну записку у своїй руці. Вона почала читати — повільно, не поспішаючи. То було щось сюрреалістичне, абсолютно нереальне — так не схоже на Ґейла: детальний перелік власних злочинів. Він визнавав усе: здогадався, що Північна Дакота — це блеф, найняв кілера, щоб убити Енсея Танкадо й забрати в нього перстень, зіштовхнув зі сходів Філа Картукяна, планував продати «Цифрову фортецю».

Сюзанна дійшла до останнього рядка. Вона не була готова до того, що прочитала. Тому завершальні рядки передсмертного листа стали для неї оглушливим ударом.

А понад усе мені щиро жаль Девіда Бекера. Перепрошую, то амбіції засліпили мене.

Коли Сюзанна стояла, тремтячи, над тілом Ґейла, позаду почулися кроки. Хтось швидко наближався. Вона обернулася — неквапливо, як в уповільненому кіно.

Попередня
-= 117 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!