Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Цифрова Фортеця

Долаючи сильний біль, Девід пробіг через сакристію. Там було темно. З олтаря почулися крики. Гучно затупотіли кроки переслідувача. Проскочивши крізь двійчасті двері, Бекер влетів до якогось темного кабінету, обставленого багатими східними прикрасами й меблями з червоного дерева. На дальній стіні висіло розп’яття в людський зріст завбільшки. Бекер різко хитнувся й зупинився. То знову був глухий кут. Він опинився на самісінькому вершечку хреста, у верхньому дальньому кінці собору. Позаду швидко наближався Гулогот. Поглянувши на розп’яття, Бекер вилаявся, клянучи свою лиху долю.

— Чорт забирай! — вигукнув він.

Раптом ліворуч від Бекера почувся дзенькіт розбитого скла. Девід різко крутнувся на п’ятах. То якийсь чоловік у червоній мантії не на жарт перелякався, зіштовхнувшись віч-на-віч із Бекером. Наче кіт, спійманий за поїданням канарейки, священнослужитель швидко витер рота і спробував ногою штовхнути під стіл розбиту пляшку з церковним вином.

— Баїісіа! — вигукнув Бекер тоном наказу. — Баїісіа! Випустіть мене звідси!

Кардинал Ґуерра зреагував миттєво. То до його священного притулку потрапив демон і верескливим голосом вимагав, щоб його випровадили з Божого дому. І Ґуерра задовольнить його бажання — негайно. Бо демон увійшов у зовсім неслушну мить.

Кардинал зблід і показав на штору на стіні ліворуч. З шторою були потайні двері, що вели прямо до внутрішнього двору. Він встановив їх там три роки тому, бо йому набридло входити до церкви, наче звичайний грішник.

РОЗДІЛ 96


Промокла й тремтяча Сюзанна лежала, скоцюрбившись, на кушетці у блоці № 3. Стретмор накинув їй на плечі свій піджак. За кілька футів від неї лежав труп Ґейла. Вили сирени. Наче крига, що тане у відлигу в замерзлому ставку, корпус «Транс-коду» лунко тріснув.

— Я спущуся вниз і вимкну струм, — сказав Стретмор, заспокійливо поклавши руку на плече Сюзанні. — І негайно ж повернуся. — Сюзанна провела командира байдужим поглядом, коли той кинувся до люка через приміщення шифровідділу. Це вже був не той вкляклий у ступорі чоловік, якого вона бачила десять хвилин тому. Командир Стретмор знову став сам собою: логічним та вольовим, тим, хто зробить усе необхідне для виконання завдання.

Останні рядки передсмертної записки Ґейла мчали по її свідомості, наче потяг без керування: «А понад усе мені щиро жаль Девіда Бекера. Перепрошую, то амбіції засліпили мене».

Кошмар, який мучив Сюзанну Флетчер, щойно підтвердився. Девіду загрожувала небезпека або навіть гірше. Може, було вже надто пізно.

«Мені щиро жаль Девіда Бекера».

Вона уп’ялася очима в записку. Ґейл навіть не підписав її — просто вдрукував внизу своє ім’я: Ґреґ Ґейл. Він вилив свої почуття, натиснув кнопку «Надрукувати», а потім взяв і застрелив себе. Приблизно так. Ґейл поклявся, що більше ніколи не потрапить до в’язниці. І своєї клятви не порушив, обравши смерть.

«Девіде... — ридала Сюзанна. — Девіде!»

А саме в ту мить на глибині десять футів під підлогою шифро-відділу командир Стретмор зійшов із драбинки і ступив на першу сходову площадку. Це був день суцільних провалів та катастроф. Те, що починалося як патріотичне завдання, несамовито брикнуло як норовистий кінь і повністю вийшло з-під контролю. І командиру довелося приймати страхітливі й немислимі в нормальній ситуації рішення, скоювати жахливі акти — робити вчинки, на які він ніколи не наважився б!

«То було єдине рішення! То було єдине можливе рішення, чорт забирай!»

Треба було думати про обов’язок: про країну та честь. Стретмор знав, що й досі має час. Він зможе вимкнути «Транскод». Зможе скористатися перснем, щоб врятувати найцінніший банк даних його країни. «Так, — подумав він. —. Я й досі маю час».

Стретмор озирнувся, споглядаючи на катастрофу, що розгорталася довкола нього. Угорі увімкнулися розбризкувачі. «Транскод» стогнав, наче жива істота. Вили сирени.

Обертальні лампи нагадували вогні гелікоптерів, що наближалися крізь густий туман. З кожним кроком йому всюди ввижався Ґреґ Ґейл, цей молодий шифрувальник. Ось він дивиться На нього широко розкритими благальними очима і — постріл. Смерть Ґейла — то необхідність, це потрібно для країни... для честі... АНБ не могло дозволити собі ще один скандал. Стрет-мору був потрібен офірний цап. А Ґреґ Ґейл був ходячою катастрофою, яка лише чекала свого часу.

Думки Стретмора різко перервав дзвінок його стільникового телефону. Його було ледь чути крізь виття сирен та сичання пари. Не зупиняючись, він зірвав телефон із ременя.

— Кажіть.

— Де мій пароль? — лиховісно спитав знайомий голос.

Попередня
-= 120 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!