Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Цифрова Фортеця

— Згоден, Сюзанно, «Транскод» завжди знайде пароль — хоч яким би великим він не був. — Він зробив довгу паузу й додав: — За тим винятком, коли...

Сюзанна хотіла щось сказати, але зрозуміла, що Стретмор уже приготувався кинути свою бомбу. І встигла лише подумати: «За яким винятком?»

— За тим винятком, коли комп’ютер не здатен встановити, що код уже розшифрований.

Жінка мало зі стільця не впала.

— Що?!

— За тим винятком, коли комп’ютер знаходить правильний код, але працює далі, бо не знає, що вже знайшов його. — Стреїмор похнюпився й зітхнув. — На мою думку, цей алгоритм має відкритий текст із циклічним зсувом.

Сюзанна ошелешено дивилася на шефа. Ідея функції з циклічним зсувом уперше була описана 1987 року в маловідомій праці угорського математика, такого собі Йозефа Гарне. Через те, що комп’ютери, на яких використовувався метод брутального тиску, розгадували коди методом пошуку у відкритому тексті словесних структур, що піддавалися визначенню, Гарне запропонував шифрувальний алгоритм, котрий, на додачу до власне шифрування, зсував відкритий текст на змінну часову величину. Теоретично така постійна зміна мала гарантувати,

що комп’ютер-дешифратор ніколи не зможе зафіксувати визначувані структури слова, а значить — ніколи не зможе взнати, що знайшов потрібний пароль. Запропонований угорцем принцип чимось нагадував ідею колонізації Марсу: вона була цілком збагненною на інтелектуальному рівні, але наразі абсолютно нереальною на рівні практичному.

— То де ви його надибали? — вимогливо спитала Сюзанна.

Стретмор трохи помовчав, не поспішаючи з відповіддю.

— Його написав один приватний програміст.

— Що?! — Сюзанна аж підскочила у своєму кріслі. — Але ж у нашому відділі працюють найкращі програмісти у світі! І всі вони, працюючи разом, навіть близько не спромоглися написати функцію з циклічним зсувом відкритого тексту. Ви намагаєтеся переконати мене, що якийсь волоцюга примудрився створити її на своєму персональному комп’ютері?

Стретмор стишив голос, намагаючись заспокоїти колегу:

— Я б не називав цього типа волоцюгою.

Та Сюзанна його не чула. І наполегливо шукала якихось інших пояснень: глюк, вірус — та будь-що завгодно, але тільки не код, який неможливо зламати.

Стретмор кинув на неї суворий погляд.

— Цей алгоритм написав один із найвидатніших інтелекту-алів-шифрувальників усіх часів.

Та ці слова лише посилили Сюзанний скептицизм: найвидат-ніші інтелектуали-шифрувальники усіх часів працювали тут, у її відділі, і вона просто не могла б не прочути про такий алгоритм.

— І хто ж це? — вимогливо спитала вона.

— Думаю, ви самі зможете здогадатися, — відповів Стретмор. — Один із тих, хто не в захваті від нашого агентства.

— Нічого не скажеш, точна підказка! — відрізала Сюзанна.

— Він працював над проектом «Транскод». Але порушив правила. Його вчинок мало не призвів до хаосу в розвідувальній галузі. Тому мені довелося депортувати його.

Вираз здивування й нерозуміння протримався на Сюзанниному обличчі лише мить. А потім вона сполотніла.

— Господи милосердний...

Стретмор кивнув.

— Він цілий рік вихвалявся, що працює над створенням алгоритму, невразливого для комп’ютерів, на яких застосовують метод брутального тиску.

— А-а-але ж, — затнулася Сюзанна. — Я гадала, що він блефує. Невже він і справді його створив?

— Так. Створив ідеальний незламний генератор кодів.

Жінка замовкла, а за хвилину спробувала висловити здогад:

— Але ж... але ж це означає...

Стретмор поглянув їй прямо у вічі.

— Так. Енсей Танкадо перетворив наш «Транскод» на купу застарілого мотлоху.

РОЗДІЛ 6


Хоча Енсей Танкадо народився вже після Другої світової війни, він ретельно вивчав усе з нею пов’язане, особливо її кульмінаційний момент — атомний вибух, у вогні якого загинули сто тисяч його співвітчизників.

Хіросіма, 8:15 ранку, 6 серпня 1945 року: підступний акт народовбивства. Бездумна й марна демонстрація сили країною, яка вже виграла війну. Усе це Танкадо усвідомив і почасти упокорився. Але він не зміг прийняти і зрозуміти одного: атомна бомба позбавила його можливості побачити рідну матір. Вона померла, коли народжувала його. Її смерть стала результатом ускладнень, спричинених радіоактивним опроміненням, якого вона зазнала за багато років до пологів.

1945 року, ще до народження Енсея, його матір, як і багато її подруг, подалася до Хіросіми, щоб працювати добровольцем в опіковому центрі. Там вона і стала однією з «хібакуся» — опромінених людей. Дев’ятнадцять років по тому, у віці тридцяти шести років вона лежала в пологовій палаті з внутрішньою кровотечею й знала, що невдовзі помре. Тільки не знала вона, що смерть позбавить її мук, бо її дитя мало народитися калікою.

Попередня
-= 13 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!