Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Цифрова Фортеця

Мідж аж рота роззявила від захвату.

— Вони обидві з урану, але з різних видів урану!

— Обидві уранові? — Джабба втиснувся до них і втупився в термінал.

— Яблука до яблук! Прекрасно!

— У чому різниця між цими двома ізотопами? — настійливо поцікавився Фонтейн. — Це має бути щось принципове.

Соші проглянула документ.

— Зачекайте... зараз знайду...

«Сорок п’ять секунд!» — почувся вигук.

Сюзанна зиркнула на візуальну репрезентацію. Остання лінія оборони була ледь видимою.

— Ось воно! — скрикнула Соші.

— Читайте! — вигукнув Джабба, витираючи з лоба піт. — У чому різниця? Між цими двома ізотопами має бути якась різниця!

— Так! — підтвердила Соші, показуючи на монітор. — Ось погляньте!

І всі почали читати текст:

...в обох бомбах використовувалися дві різні вибухові речовини... з абсолютно ідентичними хімічними характеристиками. Ці два ізотопи неможливо роз'єднати шляхом простої хімічної екстракції. За винятком незначної різниці у вазі, вони є абсолютно ідентичними.

— Атомна вага! — збуджено вигукнув Джабба. — Он воно що! Єдина різниця між цими ізотопами — у їхній вазі! Ось де ключ! Дайте мені величини їхньої ваги! І ми віднімемо одну від другої!

— Зачекайте, — сказала Соші, крутячи коліща. — Зараз знайду... Ось! — І всі витріщилися на текст.

....різниця у вазі дуже незначна...

...розділяються методом газової дифузії... ...10,032498Х10Л134 в порівнянні з 19,39484Х10Л23. **

— Ось вони! — радісно верескнув Джабба. — Знайшли! Онде їхня вага!

«Тридцять секунд!»

— Починайте, — прошепотів Фонтейн. — Віднімайте. Мерщій. Джабба поклав на долоню свій калькулятор і почав вводити

цифри.

— А що це за зірочки? — спитала Сюзанна. — Там після цифр — зірочки!

Джабба проігнорував її, несамовито тицяючи кнопки калькулятора.

— Обережно! — застерегла його Соші. — Нам потрібна точна цифра.

— Зірочки, — повторила Сюзанна. — Тут є виноска.

Соші клацнула і змістилася в кінець параграфа.

Сюзанна прочитала позначену зірочкою виноску. І побіліла,

як крейда.

— О Господи милосердний....

Джабба підняв голову від калькулятора.

— Що таке?

Усі нахилилися, подивилися — і безнадійно зітхнули. У малесенькій виносці йшлося:

** похибка — 12 %. Опубліковані цифри різняться залежно від лабораторії, де здійснювалися виміри.

РОЗДІЛ 127


Серед присутніх на подіумі запала якась шаноблива урочиста тиша. Наче вони спостерігали повне сонячне затемнення або виверження велетенського вулкана, незбагненну низку подій, над якою вони не мали ані найменшої влади. Здавалося, час уповільнився і поповз, наче равлик.

— Ми скоро втратимо його! — скрикнув технар. — Хакери! З усього світу!

На дальньому лівому екрані Девід та агенти Сміт і Коліандер безтямно витріщалися в камеру. На візуальній репрезентації захисний екран перетворився на тонесеньку стрічку. Її оточувала величезна чорна маса, сотні ліній, готових вторгнутися будь-якої миті. А праворуч на екрані був Танкадо. Уривчасті деформовані кадри останніх секунд його життя прокручувалися знову і знову, по замкненому колу. Вираз відчаю на його обличчі... розчепірені пальці... блиск персня на сонці...

Сюзанна дивилася цей відеокліп, який то втрачав різкість, то знову набував її. Вона невідривно дивилася на очі Танкадо — здавалося, вони повнилися жалем. «Він ніколи не хотів, щоб справа зайшла так далеко, — сказала вона собі. — Він хотів врятувати нас». Однак Танкадо знову і знову випростував пальці, тикаючи перстень людям під ніс. Він намагався говорити, але вже не міг. І лише наполегливо розчепірював пальці і тицяв ними вгору.

А в Севільї Бекер знову і знову прокручував подумки почуту інформацію. І бурмотів собі під ніс: «Що то були за ізотопи? Як вони їх назвали? 11-238 та 17..'.» Він важко зітхнув. Тепер це не мало значення. Адже він викладач мов, а не фізик.

— Зламувачі готуються авторизуватися!

— Господи Ісусе! — досадливо простогнав Джабба. — Та чим відрізняються ці два довбані ізотопи? Хто-небудь знає, чим вони відрізняються? — Ніхто йому не відповів. Повна кімната технарів — а всі стояли й безпорадно дивилися на візуальну репрезентацію. Джабба крутнувся до монітора — і здійняв догори руки. — І чому, коли треба, поруч немає фізика-ядерника, трясця його матері?!

Сюзанна витріщалася на уривчастий відеокліп на стінному екрані, усвідомлюючи, що це кінець. Знову і знову дивилася вона, як знову і знову помирав Енсей Танкадо. Він намагався щось сказати, та слова застрягали в нього в горлі, він виставляв свою калічну руку... намагаючись щось передати людям, що над ним схилилися. «Він намагався врятувати банк даних, — подумала Сюзанна. — Але ми вже ніколи не дізнаємося — як саме».

Попередня
-= 147 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!