Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Цифрова Фортеця

З непохитним спокоєм Сюзанна виставила вперед руку і тицьнула вказівним пальцем у його міцні, як граніт, груди. І зупинила його поступальний рух.

Ґейл аж сіпнувся і, шокований, позадкував. Сумнівів не залишилося: Сюзанна Флетчер не жартувала; ніколи раніше вона не торкалася до нього, ніколи. Не таким уявляв собі Ґейл їхній перший тілесний контакт, але початок покладено. Він довго і спантеличено дивився на неї, а потім повільно повернувся до свого термінала. І, сідаючи у своє крісло, він чітко збагнув одне: гарненька Сюзанна Флетчер працювала над чимось дуже важливим, а не над якоюсь там діагностикою.

РОЗДІЛ 28


Сеньйор Рольдан сидів за своїм робочим столом в «Ескортес Белен», втішаючись із того, як вправно він уникнув нової спроби поліції заманити його в пастку. Поліцейський говорить із німецьким акцентом і просить дівчину на ніч — то, без сумніву, була пастка. Що ж вони придумають наступного разу?

Телефон на його столі гучно задзеленчав. Сеньйор Рольдан схопив слухавку: «Ти диви, не забарилися!»

— Буенас ночес, це «Ескортес Белен».

— Буенас. ночес, — сказав чоловічий голос швидкою, як блискавка, іспанською. Він трохи гугнявив, наче злегка застудившись.

— Це готель?

— Ні, сер. Який номер ви набираєте? — Сеньйор Рольдан більше не збирався сьогодні піддаватися на провокації.

— 34-62-10, — відповів чоловік.

Рольдан нахмурився. Голос здався йому віддалено знайомим. Він спробував визначити акцент — може, бургоський?

— Ви набрали правильний номер, — обережно підтвердив Рольдан. — Але це служба супроводу.

На іншому кінці дроту настала коротка пауза.

— Ага... ясно. Вибачте. Хтось дав мені цей номер; і я подумав, що це номер готелю. Я тут у гостях, приїхав із Бургоса. Вибачте, що турбую вас... На добраніч...

— Espère! Стривайте! — не стримався сеньйор Рольдан. У глибині душі він був комерсантом. А може, це дзвінок за рекомендацією? Новий клієнт із півночі? А хіба ж можна через страх перед поліцією втрачати потенційних клієнтів?

— Любий друже, — емоційно мовив Рольдан. — Я так відразу й подумав, що у вас — бургоський акцент. Я сам із Валенсії. Що ж привело вас до Севільї?

— Я продаю коштовності. Перлини «Майоріка».

— Та що ви кажете! «Майоріка»! Вам, напевне, доводиться багатенько подорожувати.

Співрозмовник хворобливо прокашлявся.

— Ну, узагалі-то так.

— У Севільї у справах? — не відставав Рольдан. «Ніякий це не поліцейський, це клієнт із великої букви». — Дозвольте висловити здогадку: наш номер дав вам якийсь приятель? Порадив зателефонувати саме до нас? Так?

Співрозмовник знітився.

— Та ні, зовсім ні.

— Не будьте таким сором’язливим, сеньйоре. Ми — служба супроводу, і тут нема чого соромитися. Гарненькі дівчата, знайомства в ресторані чи кафе і все таке. А хто вам дав наш номер? Може, цей чоловік — наш постійний клієнт? Ми можемо організувати вам істотну знижку.

Чоловік розхвилювався.

— Е-е-е, ну, узагалі-то мені ваш номер ніхто не давав. Я знайшов його разом із паспортом. І намагаюся знайти власника.

У Рольдана занило серце. Виявляється, це зовсім не клієнт.

— Так кажете, наш номер ви знайшли?

— Так, сьогодні в парку я знайшов паспорт. А ваш номер був у ньому на смужці паперу. Я подумав, що, може, це номер готелю, де оселився власник паспорта; хотів зателефонувати й віддати. Але помилився. Ну, нічого, я залишу паспорт у відділку поліції, коли їхатиму...

— Вибачте, — знервовано перервав його Рольдан. — Хочете, підкажу вам кращу ідею? — Він пишався своєю обачливістю, а візити до поліції зазвичай перетворювали його клієнтів на колишніх клієнтів. — Подумайте ось над чим, — запропонував Рольдан. — Якщо власник паспорта має наш телефон, то, скоріш за все, це наш клієнт. Може, не варто звертатися до поліції?

Співрозмовник завагався.

— Не знаю. Може, мені слід просто...

— Не поспішайте, друже мій. Мені соромно це казати, але поліція тут, у Севільї, не завжди працює так вправно та ефективно, як поліція на півночі країни. Може минути кілька днів, перш ніж паспорт потрапить до свого власника. Якщо ви скажете мені його ім’я, то я потурбуюся, щоб він отримав свій паспорт негайно.

— Ну гаразд... Сподіваюся, що це цілком безпечно...

Зашелестіли якісь сторінки, а потім у слухавці знову почувся голос.

— Це німецьке прізвище, я не знаю, як його правильно читати... Густа... Густавсон... десь так.

Попередня
-= 45 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!