Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > У вогні

Фіней Одейр був у Панемі живою легендою. Виграв він шістдесят п’яті Голодні ігри у віці чотирнадцяти років і досі був одним із наймолодших переможців. Оскільки він був родом з Округу 4, то належав до кар’єристів, тож везіння й так було на його боці, але жодний тренер не забезпечив би йому головної переваги — надзвичайної вроди. Високий, ставний, із золотавою шкірою та бронзовим волоссям, а ще — неймовірними очима. В той час як інші трибути на шістдесят п’ятих Іграх заледве отримували в подарунок пригорщу зерна чи сірники, Фінею ніколи нічого не бракувало — ані харчів, ані медикаментів, ані зброї. В його суперників забрало близько тижня, аби нарешті втямити: це саме він убиває інших трибутів, та було вже запізно. Він був управним бійцем, озброєним списами й ножами, які забрав із Рогу достатку. Та коли він отримав сріблястий парашут із тризубцем (мабуть, за всі роки я ще не бачила на арені дорожчого подарунка), це стало останньою краплею. Спеціалізація Округу 4 — рибальство. Фіней провів усе своє життя на човнах. Тризуб став справжнім смертоносним продовженням його руки. Фіней плів сітки з лози, схожої на виноградну, і обплутував ними супротивника, а тоді протинав його тризубом. За кілька днів корона належала йому.

Відтоді капітолійці пускають за ним слинки.

Перший рік чи два юного Фінея не чіпали, та щойно йому виповнилося шістнадцять, весь свій час він проводив на Іграх, переслідуваний безнадійно закоханими в нього капітолійцями. Ніхто не міг утримати його біля себе надовго. За один щорічний візит Фіней змінював чотирьох або й п’ятьох коханців. Старі чи молоді, гарні чи не надто, заможні чи дуже багаті — він з’являвся в їхньому товаристві, приймав екстравагантні подарунки, але ніколи не затримувався надовго і не повертався до своїх колишніх.

Не заперечуватиму, що Фіней — один із найяскравіших, найпривабливіших чоловіків на планеті. Але щиро можу сказати, що особисто мені він ніколи не здавався привабливим. Можливо, він занадто гарний, а може, занадто доступний, або, навпаки, його занадто легко втратити.

— Ні, дякую, — відхилила я цукор. — Однак я б залюбки позичила твій костюм.

Вбрання Фінея — це золота сітка, нижче пояса призібрана брижами, отже не можна сказати, що він зовсім голий, але це майже воно і є. Впевнена, його стилісти вирішили: що більше Фінеєвого тіла побачить публіка, то краще.

— А ти просто лякаєш мене в цьому прикиді. Що трапилося з чудовими сукнями маленької дівчинки? — спитав він.

Він легенько провів язиком по губах. Либонь, людей це з глузду зводить. Але мені чомусь згадався старий Крей, що стікає слиною, дивлячись на молоду нужденну жінку.

— Я з них виросла, — відповіла я.

Фіней торкнувся комірця мого костюма, пропустив його крізь пальці.

— Дуже шкода, що підвернулася ця Червона чверть. Ти могла б розкошуючи жити в Капітолії. Прикраси, гроші... ти мала б усе, що забажаєш.

— Я не люблю прикрас, та й грошей у мене вдосталь. До речі, на що ти витрачаєш усі свої кошти, Фінею? — спитала я.

— Я вже сто років не користуюся такою буденною річчю, як гроші, — відповів той.

— Тоді чим же люди розраховуються за твоє товариство? — спитала я.

— Секретами, — м’яко промовив він. Голова його трохи нахилилась уперед, аж наші вуста мало не торкнулись. — Як щодо тебе, дівчино у вогні? В тебе є секрети, варті мого часу?

Чомусь я по-дурному зашарілась, але примусила себе тримати оборону.

— Ні, я — розгорнута книга, — прошепотіла я у відповідь. — Здається, всі навколо дізнаються мої секрети, ще перш ніж їх дізнаюсь я.

Він посміхнувся.

— На жаль, гадаю, це правда.

Він метнув погляд убік.

— Піта йде. Прикро, що ви були змушені скасувати весілля. Можу уявити, яка ти приголомшена.

Він укинув до рота ще кубик рафінаду й рушив геть.

Поряд виріс Піта, вдягнений так само, як і я.

— Що хотів Фіней Одейр? — поцікавився він.

Я обернулась до Піти, потягнулася до нього вустами і приплющила повіки, копіюючи Фінея.

— Пропонував мені цукор і хотів розкрити всі мої секрети, — промовила я найспокусливішим голосом, на який тільки спромоглася.

Піта засміявся.

— Фу. Не може того бути!

— Може-може, — відповіла я. — Я тобі ще не таке розповім, коли припиню шарітися.

— Як гадаєш, якби переміг тільки один із нас, він став би таким? — спитав Піта, оглядаючи інших переможців. — Просто ще одним клоуном на шоу?

— Певна річ. Особливо ти, — відповіла я.

— Невже? Чому це особливо я? — спитав Піта з посмішкою.

— Бо ти маєш слабкість до гарних речей, а я ні, — промовила я з нотками зверхності. — Капітолійці заманять тебе у столицю своїми штучками — і ти будеш утрачений навіки.

Попередня
-= 64 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!