Слава ЗСУ!

Минулого року припаси були розкидані на велику відстань від Рогу достатку — що ближче до Рогу, то цінніші речі. Але цього року, схоже, все добро лежало попід самим отвором — величезним, двадцять футів заввишки. Мої очі зупинились на золотому луку, і я висмикнула його з купи.

Позаду мене хтось був. Сама не знаю, що мене насторожило — тихий шурхіт піску чи легенький повів повітря. Я рвонула стрілу з сагайдака, що й досі лежав на купі, й розвернулася, водночас цілячись.

Фіней, блискучий і неперевершений, стояв за кілька кроків од мене з тризубом напоготові. З другої руки його звисала сітка. Він посміхався, але все його тіло було напружене у передчутті бійки.

— Ти ще й плавати вмієш, — промовив він. — Де ти тільки цьому навчилася в Окрузі 12?

— У мене вдома велика ванна, — відповіла я.

— Аякже, — мовив Фіней. — Подобається арена?

— Не дуже. Але, мабуть, тобі подобається. Здається, її створили персонально для тебе, — не без гіркоти промовила я. І гіркота була доречна: тут кругом вода, а я можу закластися, що лише жменька переможців уміє плавати. У Тренувальному центрі басейна не було, тож ніхто не мав нагоди навчитись. А тут, щоб вижити, потрібно бути вправним пливцем — або вчитися дуже швидко. Навіть для участі в різанині біля Рогу достатку слід подолати двадцять ярдів води. Це давало Округу 4 неймовірну перевагу.

На мить ми застигли, зважуючи наші можливості, оцінюючи уміння та зброю одне одного. Аж раптом Фіней вишкірив зуби:

— Як добре,що ми союзники! Правда?

Підозрюючи пастку, я мало не випустила в нього

стрілу, сподіваючись, що вона встромиться йому в серце перш, ніж мене проткне тризуб. Але Фіней опустив руку, і на його зап’ястку щось зблиснуло. То був золотий браслет, прикрашений вогненними язиками. Я бачила його на руці Геймітча в перший день тренувань. Я зважила, чи не вкрав його Фіней, щоб обвести мене круг пальця, але чомусь я сама у це не повірила. Це Геймітч віддав йому браслет. Як сигнал для мене. Навіть як наказ. Довіряти Фінею.

Наближалися чиїсь кроки. Потрібно було швидко вирішувати.

— Правда! — огризнулась я, бо хоч Геймітч і був моїм ментором і намагався зберегти мені життя, його вчинок мене розізлив. Чому він мені раніше не сказав, що домовився з Фінеєм? Мабуть, тому, що ми з Пітою відмовилися від союзників. От Геймітч і вибрав союзників на свій смак.

— Пригнися! — знагла гаркнув Фіней так владно, геть не схоже на своє звичне спокусливе муркотіння, що я миттю скорилася. Його тризуб зі свистом пролетів у мене над головою, а коли досяг своєї мішені, почувся нудотний удар. Чоловік з Округу 5 — п’яниця, який блював у зоні, де вчили битись на мечах, — упав навколішки, а Фіней висмикнув із його грудей тризуб.

— Не довіряй Округам 1 і 2, — промовив він.

Не було часу на питання. Я рвонула з купи сагайдак зі стрілами.

— Оглянеш один бік, а я — другий, гаразд? — запропонувала я.

Фіней кивнув, і я побігла навколо рогу. Десь за чотири стежки-спиці від мене землі от-от мали дістатися Енобарія та Глянець. Або з них були кепські пливці, або ж вони пливли дуже обережно, побоюючись, що у воді повно інших небезпек — цілком могло так і бути. Іноді багато думати шкідливо. Та коли Енобарія з Глянцем виберуться на пісок, то здолають віддаль до Рогу за кілька секунд.

— Є щось корисне? — гукнув Фіней.

Я швиденько оглянула купу й зауважила булави, мечі, луки зі стрілами, тризуби, ножі, списи, сокири, ще якісь металеві штукенції, назви яких я не знала... і більше нічого.

— Тільки зброя! — озвалась я. — Нічого, крім зброї!

— Тут те саме, — підтвердив Фіней. — Хапай що хочеш і тікаймо!

Я пустила стрілу в Енобарію, яка підпливла вже занадто близько й нервувала мене, але не поцілила: вона цього очікувала й пірнула під воду. Глянець виявився не таким спритним, і я поцілила йому в литку, коли він пірнав під хвилю. Я повісила через плече запасний лук і ще один сагайдак зі стрілами, запхнула за пояс два довгі ножі та шило і зустрілась із Фінеєм на старому місці.

— Дістанеш його, га? — зненацька спитав він.

І я побачила Брута, який на повній швидкості біг до нас. Він розстібнув пояс і натягнув його між руками, як щит. А вистрілила, проте Брут примудрився поясом відбити стрілу, яка летіла йому просто в печінку. Там, де стріла пробила пояс, порснула пурпурова рідина, забризкавши обличчя Брута. Поки я діставала другу стрілу, Брут припав до землі, кілька разів перекотився і пірнув у воду. Десь позаду мене почувся брязкіт металу.

— Час забиратися, — сказав Фіней.

Наша з Брутом сутичка дозволила Енобарії та Глянцю дістатись Рогу достатку без перешкод. Брут був від мене на відстані пострілу, і я відчувала, що Кашеміра також десь поряд. Ці четверо класичних кар’єристів, без сумніву, вже домовилися про співпрацю. Якби йшлося тільки про мою безпеку, я б, може, і спробувала їх здолати, маючи в союзниках Фінея. Але я повинна була думати про Піту. Нарешті я його побачила. Він і досі стояв на своєму металевому люку. Я побігла, і Фіней без вагань погнав за мною, ніби передбачаючи кожен мій наступний крок. Підбігши якнайближче, я почала витягати з пояса ножі, готуючись пливти до Піти, щоб якось допомогти йому дістатись берега.