Слава ЗСУ!

Ельзара взяла в руки гребінець і знову повернулась до дзеркала.

- Ельзаро, - раптом промовила Дора зовсім іншим тоном. – Я не знаю, чому ти відмовилась від тієї роботи в Греції, я не знаю, що взагалі така талановита дівчина, як ти, робить в цьому забитому театрі, але я дуже вдячна тобі. Вдячна за те, що ти врятувала наш театр, врятувала мене від безробіття, ти врятувала кожного із нас. Ти не просто талановита, ти своєрідна, ти неповторна... Хоча ти, мабуть, знаєш про це сама. Я не знаю, чому тебе запросили в Грецію, але якщо вони знайшли тебе, навіть, в цьому маленькому театрі, то подумай, що ти для них означаєш.

Ельзара пильно слухала кожне слово Дори.

- Ти тепер моя найулюбленіша актриса. Я, коли дивлюся сцени із тобою, я плачу. Я не знаю, на що був би схожий наш театр, якби не твої...

- Доро, - тихо прошепотіла актриса. – Я – Ельзара Баталова, дурна акторка, яка повинна мовчати, коли говорить режисер. Я – Ельзара Баталова, нахаба, яка не вміє себе поводити з поважними людьми. І нарешті, я просто актриса і зараз мені якнайшвидше потрібно на знімальний майданчик, бо якщо я туди не явлюся, то мій режисер, тобто ти, мене звільнить. До побачення.

Дора посміхнулася. Ну звичайно, а що іще можна було чекати від цієї нахаби, що вона розплачеться і почне виливати свою душу.

- Я забула свій сценарій, - зайшовши, сказала Ельзара Дорі, яка вже поринула у свої роздуми.

- Скажи мені, - тихо запитала Дора, - чому така талановита актриса, яку запрошують у Грецію, у якої в руках величезне майбутнє, сидить в цьому малозабезпеченому театрі?

- Все дуже просто, - пояснила Ельзара. – Просто я закохана. Закохана в одну людину з твого театру.

Іванна відчинила двері гримерної. На дивані сиділи Дора і Ельзара і про щось дуже важливе говорили.

- Я вибачаюсь, - тихо промовила вона. – Ельзаро, ми всі чекаємо тебе на знімальному майданчику, але якщо ваша розмова така важлива, то ми, звісно, ще можемо почекати.