Слава ЗСУ!

Жанна нахилилась до полковника і тихо прошепотіла:

- Боже, про що він говорить. Це все неправда.

Полковник нічого не відповів.

- Коли ми увірвалися до Макара і пред’явили йому свої звинувачення, він сказав, що без адвоката не скаже ані слова.

- Хоча, наскільки я знаю, - перебив Кіма його помічник Радіон, - Макар заперечує свою причетність до убивств.

- Так, - підтвердив Кім. – Звичайно, йому загрожує довічне.

- Коли суд?

- Десь через місяць...

- Добре! – щиро промовив начальник. – Над чим ви зараз працюєте?

- Ми хочемо довести справу до кінця, - промовив Радіон. – Вийти на слід цього Фока.

- Що ж, хлопці, вас чекає підвищення, - промовив Тадей Статилат. – Хотілося б, щоб всі працювали так само віддано, як це роблять хлопці.

Всі піднялися зі столу і почали розходитись.

- Хто це? Я ніколи її не бачив? Дивись, яка грація, яка осанка! Просто королева! – тихо прошепотів Кім своєму другові, коли біля нього проходила Ауріка.

- Це? Ауріка Чекаян.

- Чекаян? Це збіг? – здивувався Кім.

- Ні, - з посмішкою відповів Радіон. – Це не збіг. Це дійсно донька пана Чекаяна, нашого мера.

- Що вона тут робить?

- Вона пише детектив, спираючись на розслідування полковника Манєка.

- Манєка? Цього нездари? Нехай би писала про нас! Ми ж уже майже завершили розслідування.

Кім знову подивився на Ауріку. Вона стояла у коридорі і роздивлялась портрети великих захисників Вітчизни, які загинули, виконуючи свою роботу.

- Ауріко, ти нормальна? – крикнула Жанна. – Ми вже півгодини чекаємо тебе біля машини.

- Я зараз, - спокійно відповіла Ауріка, додивляючись портрети.

- Що це за жінка? – обурливо крикнув Кім. – Як вона сміє так розмовляти з Аурікою? Вона що, не знає, що це донька мера?