Слава ЗСУ!

- А може, вранці та дівчина прийшла у свідомість і десь поповзла? – перепитав Манєк.

- Так, полковнику, звісно! - роздратовано крикнув Шланг, готовий розірвати Манєка за його наївність. - Звісно, з неї зняли скальп, потім її підпалили, а вона вранці прийшла у свідомість! Може, вона вже й додому доповзла, а ми її тут чекаємо!

- Я не казала, що її підпалили, - намагаючись пояснити, тихо промовила жінка.

- Досить! - перебив розлючений слідчий. - Досить брехні, чуєте. Я міг би засадити вас за фальшиві свідчення та просто з поваги до полковника, якого ви так любите, я не зроблю цього. Я весь тиждень не мав вільної хвилини! Я розкрив три злочини, а маю розкрити ще п’ять. І замість того, щоб допомогти комусь повернути свої вкрадені речі чи спіймати вбивцю, я матаюся по лісу і шукаю труп дівчини, якої, мабуть, ніколи і не існувало.

- Але ж я бачила все це...

- Ну звісно, бачили. Сходіть до лікаря, і він розкаже вам, що під час білої гарячки і не таке можна побачити. Жіночко, мені вас шкода, та сьогодні ви не потрапите до вечірніх новин, навіть, якщо вигадаєте щось нове.

Шланг повернувся і пішов до машини. Полковник розчаровано подивився на жінку. Дивно, йому чомусь здавалося, що вона говорить правду. Але ані трупа, ані доказів... Полковник витягнув з кишені десять гривень і поклав їх жінці у долоню. А вона розгублено дивилась навколо.

- Полковнику Манєк, - раптом крикнула жінка.

Вона підбігла до полковника, який вже сідав у машину, і поклала йому до кишені маленький згорток паперу. Він не подивився, що поклала йому жінка, бо як тільки двері машини зачинилися, він одразу заснув.

Було близько дванадцятої. Адріан відчинив двері і побачив, що на його улюбленому кріслі сидить незнайома дівчина.

- Добрий день, - ввічливо сказав Адріан.

Дівчина відвела очі від сценарію і подивилася на Адріана.