Слава ЗСУ!

- Дивно, дуже дивно...

- Що дивно?

- Та ні, нічого! Просто дуже дивно...

- Ну щодо чого дивно, - нетерпляче крикнув полковник. – Розслідування дивне, кабінет дивний чи, може, я дивний?

- Ні, - спокійно відповів Шланг. – Просто дуже дивно... Ауріка так впевнено говорила про ваші з Жанною відносини, про вашу ніч, про собачку...

- Про що б я іще хвилювався? – посміхнувся полковник. – Ауріка розбалуване дитя мера. Вона навигадує, а ти сиди і здогадуйся, звідки вона це взяла.

- Ні, полковнику, вона давно вже не дитя. Вона доросла жінка. Повір. І те, що в неї склалося таке враження про ваші з експертом відносини – це не просто так.

- На що ти натякаєш?

- Я думаю, хтось навмисне наговорив їй такого. Можливо, навіть, сама Жанна.

- Я сумніваюсь. Я більш ніж упевнений, вона сама все вигадала, - сказав полковник.

Шланг підійшов до свого дипломату.

- Добре, - трохи тихіше промовив він. - Пам’ятаєш той день, коли Жанна примусила Ауріку не писати про ваші відносини, і прибрати з детективу все, що стосується вас? Ауріка тоді викинула більшу частину свого детективу... Я знайшов ті листки!

Шланг дістав рукописні листки і передав їх полковнику.

- Там про ваші відносини... Точніше, це бачення їх Аурікою. Почитай, і ти сам усе зрозумієш.

- Увага!!! Питання ставить найпопулярніший, найчарівніший журналіст та критик, чию кар’єру розбито вщент, пан Смол!!!

- Дякую, Елізо! Пані Баталова, - перекидаючи ноги, голосно почав Смол. – Ви завжди таке стерво, чи іноді для когось бувають поблажки?

Ельзара не повернула голови.

- Хоча, можете не відповідати, - продовжив Смол. – Я і так знаю відповідь.

- Пане Смол, - намагаючись зберігати спокій, промовила Ельзара. – Ви завжди ведете себе, як дурень, чи лише тоді, коли хтось відмовляється спати з вами?