Слава ЗСУ!

Смол і Дракон залишилися в гримерній самі. Дракон боявся, навіть, поворухнутися. Він опустив очі, боячись своїм поглядом спровокувати цього безсоромного гея.

- Чого ти, я ж не кусаюсь, - не розуміючи, що коїться, сказав Смол.

- Я... Я і не боюсь...

- А чому їхати не хочеш?

Дракон мовчав.

Смол образливо подивився на Алекса.

- Ти так поводишся зі мною, наче я голубий, - сказав Смол і відчинив двері.

- А хіба ні? – тихо промовив Дракон.

- Що?

- Нічого...

- Ні, повтори, ти що вважаєш, що я голубий? – засміявся Смол.

- Так. І я знаю не лише це. Мені відомо, що ти закоханий в Арсена.

- Ти чого? Драконе! Чого ти? Ти серйозно так вважаєш?

Дракон мовчав.

- Що я зробив, щоб ти так думав? Хіба я дав хоч єдиний привід для таких думок?

- Так, - відповів Дракон. – Ти приїхав сюди, щоб бути поруч з Арсеном.

Смол голосно засміявся.

- Неймовірно! Та я... Я... Я усією душею люблю Ельзару. Я намагаюся викинути її зі своєї голови, намагаюся не думати про неї і щоденно ловлю себе на тому, що, щоб я не робив, вона все одно залишається в моєму серці. Я приїхав сюди, щоб бути поруч із нею! Мені достатньо просто дивитися на неї, анонімно присилати їй квіти, таємно кохати її.

Смол на секунду замовчав.

- Мабуть, я надто майстерно приховував своє кохання до Ельзари, що ти вирішив, що я голубий...

- Я так не вирішував, - намагаючись виправдатись, пояснив Дракон. – Мені сказала Іванна.

- Іванна? Вона про мене таке сказала? Яка підлість з її сторони! Я від неї такого не чекав. Мені здавалося, вона мила, добра, щира дівчина. А насправді...

Дракон підійшов до Смола і простягнув йому руку.

- Пробач мені, - тихо промовив він. – Я просто не подумав. Повірив і все... А щодо Іванни, то ти правий. Вона майстерно приховує своє справжнє обличчя. Колись, я вже обпікся її „щирими” почуттями. Прошу тебе, Смол, будь з нею дуже уважним.