Слава ЗСУ!

- Я трохи щось знаю, але хотів би знати більше, - сказав Арсен, - особливо про Ельзару. Бо вона новенька в нашому колективі.

- Так, Ельзаро, розкажи щось про себе, - попросила Меланія. - Де ти навчалась?

Всі вмостилися якнайзручніше і чекали, як нова акторка почне виливати їм душу.

- Можеш почати, навіть, із самого дитинства, - промовив Адріан, - як тобі жилося в домі-інтернаті?

- Ти що здурів? В якому інтернаті? - здивовано запитала Ельзара.

- Але ж ти сирота, - тихо проговорив Адріан.

- Ти явно не при своєму розумі, - сміючись, сказала Ельзара. - У мене є тато, мама і, навіть, старший брат. І взагалі, - звернулась вона до всіх, - у мене немає часу на дурні балачки, мені треба додому.

Після того, як принцеса вийшла за двері всі довго мовчали. Ніхто не міг придумати, що сказати, всі теми здавалися недоречними. Всі були якісь сумні, а особливо, Адріан. Він не міг зрозуміти, навіщо вона вигадала брата, матір - щасливу родину. Може, боялася сказати, що у неї, окрім нас, нікого немає…

Манєк зайшов до Шланга у кабінет. Там сидів сам Шланг і експерт, з яким він познайомився вранці.

Вони дивилися відеокасету.

- Що нового? - запитав полковник, вдивляючись в екран.

- Нічого, - відповів слідчий, - додивляємось касету з ресторану "Джинс", там скрізь є докази присутності Ганчича. Він не убивав свого друга.

- А ти ще сумнівався в цьому? - перебив Манєк. - Я впевнився у тому, як тільки поговорив із ним. Він ледь втримався на ногах, коли труп побачив, вже не кажучи, щоб самому це зробити.

- Ми також з’ясували, що його дружина не винна, бо вбивця зайшов у двір з вулиці, - продовжив Шланг. - А що у тебе нового? - звернувся він до полковника.

- Ми перевірили усі його дзвінки, йому майже ніхто не дзвонив, лише дружина і Ганчич. Також, судячи з усього, у нього не було конкурентів, і йому ніхто не погрожував, - полковник помовчав декілька секунд, - у мене вже голова розвалюється...