Слава ЗСУ!

- На вашій лопаті знайдено кров Гордія Ганчича, - почав Манєк.

- Це що, так по-науковому звучить порода мого Мурчика?

- Ні, це ім’я людини, яку сьогодні хоронитимуть, - відповів Шланг.

Дідок злякано подивився навколо.

- Коли ви в останній раз були в алеї?

- Не пам’ятаю, роки два назад, коли ще жива була моя дружина.

- Але ж ви працюєте там двірником, - не зрозуміла Жанна.

- Так, я працюю двірником, але зовсім не там. То не моя територія, та й взагалі, здається, нічия. Бо там ніхто не смітить. А я працюю біля кав’ярні. Знаєте? Та, що за театром. Я собі сміття збираю, а тут мене схопили, лопату відібрали і в машину.

- Добре, - промовив слідчий. - Тоді дайте нам відповідь на інше запитання: хтось позичав у вас лопату? Може, сусід чи знайомий? Може, ви поставили її на дворі, а хтось із сусідів міг узяти на ніч, а вранці поставити на місце?

- Ні, ні, сусіди відпадають.

- Чому?

- Бо лопата заважка для мене, і я ніколи не везу її додому. На ніч я залишаю її під ялинками, тими, що біля театру.

- А хтось міг це побачити?

- Взагалі то ні. Я намагаюсь ховати її тоді, коли навколо нікого немає.

- А вікна? Може, хтось бачив вас із вікна? – запитала експерт.

- Так, - промовив дідок. - Туди виходить одне вікно театру. Здається, там у них гримерна.

- То що ви хочете сказати, що то актори викрали вашу лопату? – сміючись, запитала Жанна.

- Ні, актори відпадають, - промовив Шланг. - Треба шукати щось інше.

Грег високо злетів, тримаючи на руках принцесу. Його величезні крила здійняли хмари піску і майже повністю засліпили всіх навколо. Принц був у розпачі. Він тут, на землі, а його кохана там, у небі, так високо. Чи побачить він ще коли-небудь її?

Принц віддав би все на світі, аби врятувати свою принцесу. Але що робити, коли він народився безкрилим. Принц ще раз підняв голову і подивився на принцесу.