Слава ЗСУ!

- Смерть має бути вражаючою! – продовжила Іванна. – Блискучою! Хіба вода може вбити величезного Дракона? Хіба може він просто потонути?

- А там гарно? - закриваючи очі, запитала Ельзара.

- На озері? Так, дуже... Колись я була там зі своїм хлопцем... Ми дуже кохали одне одного. Їздили туди щонеділі. Нам було там дуже добре. Нам скрізь було добре. А потім... А потім ми розлучилися. Сама не знаю чому.

- Ти його кохаєш? – запитала Ельзара, не відкриваючи очей.

Іванна не відповіла. По її щоках текли сльози. Вона так давно хотіла з кимось поговорити про це.

- Не плач, він вернеться, - впевнено сказала Ельзара.

Іванна мовчала, відвертаючи свої заплакані очі до вікна.

Ельзара продовжила:

- Кожна людина з’являється в твоєму житті двічі, і якщо ти хочеш її повернути, потрібно лише зловити момент її повернення.

- Я хочу почути його голос, я так хочу подзвонити йому, - нарешті промовила Іванна.

- Не треба того робити.

- Ні, я не проживу ні хвилини, якщо не почую його голос. Як ти думаєш, звідки можна подзвонити, щоб він не здогадався, що це я? – запитала Іванна.

- Не знаю, може, з якогось дешевого кафе.

Службова машина Шланга під’їхала до під’їзду вбивці.

- Ну що, з Богом? – посміхнувся Манєк. – Пішли?

- Чекайте, це ж Ауріка!!! – крикнув Шланг. – Що ти тут робиш? - виходячи з машини, запитав він.

- О, як мило з вашого боку! Ви вирішили мене зустріти! – радісно сказала Ауріка. – Поїхали до відділку.

- А як же Шейна?

- Вона не вбивця, - впевнено промовила Ауріка.

- Звідки ти знаєш ?

- Я просто поговорила з нею, і тепер категорично заперечую її причетність до цієї справи.

- Що? – раптом істерично крикнула Жанна. – Ми цілий місяць розслідуємо цю справу, а ти п’ять хвилин поговорила з Шейною і вже робиш такі серйозні висновки?