Слава ЗСУ!

Вона лежить в ліжку обличчям до стіни. На мене жодної уваги. Присідаю на краєчок ліжка. Кладу руку на її чоло. Раптом . юна підхоплюється і здивовано дивиться на мене. Бачу, як засвітилася в очах радість.

- Ти повернувся? Ти знову такий, як тоді? - і вона ніжно притулилася до мене.

А мене охопила гордість. Це ж я жертвую собою ради неї! І ця жертвенність робить мене щасливим. Я бачу, як до моєї коханої людини повертається життя, яке їй дарую безкоштовно. Ми довго сидимо мовчки і в мені вирують дивні роздуми.

Час і щастя - різні речі. Час - це вимір, а щастя - стан. Цей стан може бути миттю і може бути вічним у цій миті. І я вирішив скористатися цим станом, цією прекрасною миттю за власнім розсудом. Відтепер мій час буде вимірюватися не календарями, а ємкістю мого власного біополя.

Ми мовчимо. Ми нічого не очікуємо і ні за чим не жалкуємо Ми є, і це головне. Я знаю, що вона п’є мою життєву енергію, хоча про це нічого не відає. Я навіть відчуваю, як вона набирається сил і радію, що в такий спосіб жертвую собою. Я відчуваю себе опреможцем самого себе і переможцем несправедливості, яку вдіяла природа моїй коханій людині.

І ось одного недільного ясного дня до мене прийшла незвичайна думка: - Давай підемо до церкви, - кажу їй зненацька.

Вона здиво вано кліпає очима.

- Ти повернувся і мені більше нічого не потрібно. Але, якщо треба, то ходімо.

Тільки для чого? Я й кажу: - З давніх-давен церкви будувалися в таких місцях, де космічна енергія з’єднується із земною. Віруючі, які відвідують хра ми, переймають цю енергію на себе. І чим глибша віра, тим благодатніша дія цієї енергії. Відступають хвороби, меркне затаєне в душах зло, люди стають добрими і милосердними. Ця енергія називається Божою благодаттю.

- Але ж треба дуже вірити! - вирвалося із її вуст.

- Так, треба вірити! - повторюю твердо.

До церкви ми ішли мовчки. Не знаю, що думала вона, а я очікував чуда.

Коли ми зайшли в храм, я став так, шоб бачити обличчя подруги. Ось вона опускається на коліна. В руках блимає свічка, мерехтливе світло осяю є великі зволожені очі. Вуста шепочуть молитву. І раптом з верхніх віконець церковної бані бризнули сонячні промені. Вони впали золотим снопом на схилену голівку моєї нещасно; людини. День був ясний і нічого незвичайнного не було в цьому явищі.

І все ж я подумав: певно, ось це і є те джерело благодатної космічної сили, яку посилає Творець Всесвіту на грішну Землю.

Мені зробилося на душі легко і радісно.

Після церкви вона мені сказала: - Відтепер, якщо б ти мене і залишив, мені вже не страшно бути одинокою. Тепер я знаю, в чому моє спасіння. . .

Додому ми бігли, взявшись за руки. Ми відчували себе дітьми, які одержали батьківське благословення. А ще ми шкодува ли, що люди не відають про воскресіння, яке сталося сьогодні в храмі.

З того дня моя дружина постійно відвідує церкву. . .