Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Варан

– Єдина людина, – сказав Слимак з відчутним жалем, – здатна з'ясувати питання про підроблені сотки… Цей молодий піддонець, що перед вами. Спитайте його, і хай поможе нам усім Імператор…

Другу половину фрази Слимак вимовив ледь чутно, собі під ніс.

У цю мить Варан розгледів, нарешті, Імператорського мага. Той сидів упівоберта до присутніх, дивлячись у широко розчинене вікно, і мав вигляд набагато кращий, ніж того дня, коли Варан зустрів його, озброєного зайвою парасолькою, на нижній пристані.

Звісно, згадалося все. Бридлива міна, за яку Варан одразу ж незлюбив гостя, власну відмову нагодувати й напоїти. Дорога наверх на батьківському ґвинті, зіслизла дужка, проклятущий Лиско…

– Що, дружечку, – мовив маг усе так само холодно, – вляпався?

Його довге волосся закривало вуха й сягало пліч. Як у князя, печально подумав Варан. Тільки справжній горні може дозволити собі таку зачіску…

Він здавався старшим, ніж тоді в піддонні. Він не просто держався з гідністю – він був утіленням величі. Навіть очі, безбарвні під сірим небом міжсезоння, тепер виявилися стигло-блакитними. І пасували до холодного голосу.

– Дивовижний цей край – Кругле Ікло, – промовив маг, мовби міркуючи. – Тут навіть неписьменні шмаркачі вміють підробляти імператорські гроші…

– Я не шмаркач, – понуро сказав Варан. – І я письменний.

І здивувався своєму нахабству. Недарма кажуть, що В'язнична Кишка міняє людину…

Маг усміхнувся. Склав руки на грудях; брижі світлої хламиди, що вкривала його від шиї до самих п'ят, поміняли малюнок. Блиснув червоний камінь у персні – на вказівному пальці правої руки.

– Ваша могутність, – повільно сказав Слимак, що добре завважив знущання. – Цей піддонець – усього лише спільник. Він – єдина ниточка між правосуддям і злочинцями…

Маг кивнув. Скільки йому все-таки років, подумав Варан. Тоді мені здалося, що вісімнадцять чи щось близько того… А тепер гадаю, чи не всі тридцять… Може, це взагалі не він?

У цей момент маг гостро поглянув на Варана, і враз стало зрозуміло: він. Може, йому сто років чи двісті. Він же маг… Звідкіль Варану, дрібному піддонцю, таке знати?…

Маг дивився на Варана. Краще весь сезон просидіти у В'язничній Кишці, аніж хвилину витримувати такий погляд.

– От якби зустрів тоді привітніше, – сказав маг, несподівано підморгуючи. – Не дивився по-вовчи, не зичив застрягнути Шуу в дупі… Хтозна, як усе обернулося б?

Кінець, подумав Варан. І заплющив очі; і враз розплющив їх тільки тому, що злякався, – адже візьмуть за боягуза…

– Що ж, – маг піднявся. Світла хламида впала вздовж тіла, нижнім краєм торкнувшись деревної мозаїки на підлозі. – Що ж тепер… Я привезу Імператорові посібника, – маг подивився на Слимака, і Варан побачив, як дізнавач перший відводить очі:

– На те воля вашої могутністі.

– Імператор дістане переляканого хлопчиська, що на всі питання відповідає: «Знайшов у морі»…

– Я не переляканий, – хрипко докинув Варан.

Маг осміхнувся:

– Добре… Імператор матиме дуже хороброго піддонця, що знає про походження фальшивої сотки не більше, ніж ви, дізнавачу Вероне-Біломідію на прізвисько Слимак… Або ніж його світлість князь. Чи будь-який хлопчисько, що торгує на базарі лакованими черепашками…

– Ми не знаємо, що він знає, – глухо заперечив Слимак.

Маг підійшов до нього впритиск. Ніздрі Варана сіпнулись – проходячи мимо, хазяїн вежі лишив частинку свого запаху, і це був запах деревного диму. Легкий, ледве вловимий.

– Ми знаємо, – маг протнув співбесідника поглядом, мов голка подушку. – Ми знаємо, що він підібрав у морі те, що здалось йому дуже цінним… Ви хоч взяли собі за труд спорядити пошукову команду – оглянути підводні печери в тому місці, де він пірнав?

– Авжеж, – сказав Слимак так само глухо. – Але деякі порожнини приступні тільки в міжсезоння… Коли спуститься вода.

– На що й зважили злочинці, лаштуючи сховок, – утомлено завважив маг. – Ну що мені ще передати Імператору?

– Кругле Ікло не загрожує грошовій системі Імперії, – понуро повторив Слимак.

– Як не загрожує бочка з порохом, поки поряд не впаде іскра, – пробурмотів маг.

– Наближається кінець сезону. Коли вода спуститься, ми вистежимо людину чи людей, що спробують відкрити схованку.

– Таж ви не знаєте, де вона знаходиться. У цьому камінні Шуузна-скільки дір і тунелів…

– Служба охорони має детальні карти, – не поступався Слимак. – Кінець кінцем, це наша справа, його світлість князь досі був задоволений своєю вартою…

– Згаяли час, – пробурмотів маг.

– Що?

– Належалося заборонити будь-кому полишати острів з того самого часу, як виявлено підроблену сотку…

Попередня
-= 26 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!