Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Вершник без голови

- Ти помиляєшся, кузене Кассію,- озвався той самий голос, який так часто суперечив йому.- Подивися в мій бінокль. Якщо твої хвалені очі тебе не зраджують, ти побачиш у долині щось дуже схоже на дерево - високе дерево, що цілком може бути кипарисом, коли кипариси тут такі самі, як на мочарах Луїзіани.

Колхаун не захотів узяти в кузини її театральний бінокль. Він знав, що її слова підтвердяться, бо Луїза ніколи не говорила неправди.

Замість нього бінокля взяв Пойндекстер і, наладнавши його на свої короткозорі очі, виразно побачив червонястий кипарис, що стримів над краєм прерії.

- Таки правда,- мовив він,- його вже видно. Молодик виявився чесним, а ти був несправедливий до нього, Касе. Та я не дуже вірив, що він замишляє проти нас щось лихе... Гей, містере Сенсоме! Звеліть візникам поганяти!

Колхаун, не маючи охоти ні розмовляти далі, ні залишатися в товаристві своїх супутників, з люттю вдарив коня острогами й поскакав прерією.

- Дай-но мені глянути, Генрі,- попрохала Луїза брата, притишивши голос.- Я хочу побачити ту руку, що так добре нам прислужилася. Зніми картку, братику, вона там уже не потрібна - адже ми вгледіли дерево.

Зовсім не здогадуючись про справжню причину сестриного прохання, Генрі охоче виконав його. Він зняв картку з кактуса й кинув її Луїзі на коліна.

- Моріс Джеральд! - прошепотіла юна креолка, прочитавши ім'я на картці.- Моріс Джеральд! - схвильовано повторила вона й сховала картку на грудях.- Хто б ти не був, звідки б не прийшов і куди б не лежала тобі дорога, відтепер нас пов'язала одна доля! Я відчуваю це, знаю це так само напевне, як і те, що в мене над головою небо! О, яке похмуре, лиховісне небо! Чи не віщує воно мені таке саме лихе майбутнє?



Розділ IV ЧОРНИЙ НОРД

Поринувши в свої думи, дівчина якусь хвилю сиділа мовчазна й зажурена, стиснувши скроні тендітними білими руками. Здавалось, уся душа її силкується чи то осмислити минуле, чи сягнути внутрішнім зором у майбутнє.

Та її задума - хоч би чим вона була викликана - тривала недовго. Луїзу повернули до дійсності занепокоєні вигуки, що долинули крізь віконце карети.

Вона впізнала братів голос, в якому вчувалася тривога :

- Поглянь, батьку! Невже ти їх не бачиш?

- Де, Генрі? Де?

- Онде, позад фургонів. Ну, тепер бачиш?

- Так, бачу, але не можу збагнути, що це таке. Вони скидаються на... на...- Пойндекстер не знаходив порівняння.- Ні, навіть не можу сказати, на що.

- На водяні смерчі? - спробував підказати відставний капітал; помітивши незвичайне видиво, він зволив знову приєднатися до супутників.- Але ж такого не може бути - ми надто далеко від моря. Я ніколи не чув, щоб хтось бачив їх у прерії.

- Хоч би що це було, але вони не стоять на місці,- сказав Генрі.- Дивіться! Вони то зближуються, то віддаляються. Якби не це, вони схожі були б на величезні колони з чорного мармуру.

- Або на велетнів, або на упирів! - жартівливо докинув Колхаун.- Вони мов чудиська з іншого світу, яким заманулось прогулятися цією зловісною прерією.

Колишній офіцер тільки зусиллям волі примушував себе жартувати. Насправді йому, як і іншим, було не до сміху.

Та й не дивно. Над північним краєм прерії раптом виникло щось із десяток чорних стовпів. Жоден з подорожніх ніколи ще не бачив нічого подібного. Ті стовпи не мали певної форми й раз у раз змінювали свої обриси, розмір і місце: то якусь хвилю стояли нерухомо, то ковзали над згарищем, наче велетні на ковзанах, та ще й вихилялись і вклонялися один до одного, немов у якомусь химерному танці. Не треба було й напружувати уяву, щоб добачити в них стародавніх титанів, які відродилися тут, у техаській прерії, і оце витанцьовували після добрячої пиятики з самим Бахусом [11].

Спостерігаючи це небачене й нікому з подорожніх не відоме явище, яке здавалося їм надприродним, кожен проймався дедалі більшою тривогою. Душі їхні заполонило передчуття близької небезпеки. Всі з жахом зрозуміли, що насувається якесь грізне стихійне лихо.

Ще тільки-но забачивши на обрії ті дивовижні стовпи, весь обоз зупинився. У негрів - і в тих, що йшли пішки, і у візників - із грудей вихопився переляканий крик. Тварини враз стали, як укопані; коні, тремтячи зі страху, сполохано заіржали, мули голосно заревли.

Та це були не єдині звуки серед прерії. Від загадкових чорних стовпів теж долинав глухий, із присвистом, гук, що нагадував шум водоспаду. Час від часу його розтинали громохкі вибухи, схожі на рушничні залпи чи на далекі удари грому.


  11 Бахус, або Вакх - в античній міфології одне з імен бога виноградарства Діоніса.

Попередня
-= 10 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 6.


Останній коментар

  19.11.2015

норм множа читать тюльки 134 сторінка трагична і страшна


  17.11.2015

Читай онлайнзнайди книгу до душі...


anonymous16396 17.07.2015

Прекрасна книга для тих хто бажає відкривати нові світи у безмежному просторі прерій та життів людей сповненених пригод і таємниць. Книга наповнена описами природи, що дають змогу розігратися уяві та після прочитання цієї книги ви матимете сплеск емоцій які не дадуть забути прочитане...


Додати коментар