Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Вершник без голови

Зеб був такий заклопотаний власними думками, що не помітив зажуреного обличчя слуги. В поспіху він навіть не дав своїй старій кобилі дожувати кукурудзу, що було так потрібно їй після довгої дороги. Схопивши «худобину» за морду, він устромив їй між щелепи поіржавілі вудила, просунув її довгі вуха в потріскану

ремінну вуздечку, а тоді швидко повернув її в стійлі, щоб вивести із стайні.

Та кобила опиралася. їй шкода було кидати смачний харч, який так рідко їй траплявся. Вона нізащо не хотіла йти, і, щоб відірвати її від ясел, Зебові довелося щосили тягти за вуздечку.

- Го-го, мас' Стампе! - озвався Плутон.- І чого б оце вам так поспішати? Бідолашна конячина ще не наїлася. Нехай би собі хрумала донесхочу. Еге ж, це пішло б їй тільки на користь.

- Нема часу, негре. В нас попереду нелегка дорога. Треба подолати сотню миль менш як за дві години.

- Го-го, оце-то гони! А ви не жартуєте, мас' Стампе?

- Ні, не жартую.

- Святий Боже, ну й ганяють же по цих преріях! Мабуть, і отой кінь проскакав тоді за ніч миль із двісті.

- Який кінь?

- А онде той рудий, що в найдальшому стійлі. Кінь мас' Колхауна.

- А чому ти думаєш, що він проскакав двісті миль?

- Та він же був геть весь замилений! Та ще й мало з ніг не падав, коли я повів його до річки напувати. Спотикався, як ото молочне телятко. Го-го, він ту ніч таки добряче підбився!

- Про котру це ніч ти весь час торочиш, Плутоне?

- Про котру ніч? Дайте лишень подумаю... Еге, та певно ж про ту, коли пропав мас' Генрі. Отоді-таки рано-вранці, ще тільки сонце зійшло, я й побачив рудого. Прийшов до стайні, аж глядь - а він геть мокрий, наче річку переплив, і так тяжко сапає, як ото після чотиримильних гонів на гіп... іподромі в Новому Орлеані.

- Хто ж на ньому їздив тої ночі?

- Не знаю, мас' Стампе. Тільки ніхто на ньому не їздить, окрім самого мас' Колхауна. Го-го! Та ніхто на нього й сісти не сміє!

- То, виходить, він-таки і їздив?

- Не знаю, мас' Стампе, нічого не знаю. Не бачив цей нігер, щоб капітан виводив рудого, і хто його назад ставив, не бачив.

- Коли ти правду кажеш, що кінь був геть замилений, то хтось же мав його вивести і їздити на ньому.

- Го-го, хтось таки мав, це вже певно.

- Слухай, Плутоне, ти негр непоганий, хоча й дуже чорний, отож я вірю, що ти не брешеш і справді не знаєш, хто їздив тоді на цьому рудому. Але як ти сам собі гадаєш, хто б то міг бути? А питаю я про це лиш тому, що містер Пойндекстер мій друг, ти ж знаєш, і я не хочу, щоб хтось отак робив шкоду його власності, та й каштановій теж. Певне, то хтось із польових негрів нишком забрав худобину із стайні і ганяв на ній по всій околиці. Могло ж таке бути?

- Та ні, мас' Стампе, не схоже на те. Польовим нігерам сюди заходити не можна. Ніхто з них і не поткнеться до стайні. То був ніякий не нігер з плантації, що брав ту ніч рудого.

- Хай йому чорт, хто ж тоді? Може, наглядач? Міг він узяти коня?

- Ні, й не він.

- То хто ж це міг бути, як не сам хазяїн коня? А як він, то й нема про що говорити. Це його кінь, і він має право їздити на ньому куди хоче й заганяти його хоч би й до скону. То вже не моє діло.

- Го-го, та й не моє, мас' Стампе. Ото шкода тільки, що я не подумав про це сьогодні раніш.

- Чому шкода? Що таке тобі подіялося сьогодні раніш? Оце того ти такий понурий?

- Еге! Що подіялося? А таке лихо подіялося цьому нігерові, ой, таке лихо...

- Що ж воно за лихо?

- Ой, мас' Стампе, як мене стусонули сьогодні! Оце десь одразу пополудні.

- Стусонули?

- Та так, що аж покотився через усю стайню!

- А, то кінь тебе хвицнув? Котрий же це?

- Ой ні, не вгадали! Анікотрий із коней, а їхній хазяїн, кому всі вони належать, усі, окрім плямистої лошички. То він, мас' Колхаун, так мене стусонув.

- З якої ж би то в біса речі? Мабуть, ти, негре, щось не так зробив?

- Та ні, нічого такого цей нігер не зробив. Тільки спитав мас' Колхауна, що подіялось його рудому отої ночі й чого він так підбився. А він і каже: не мого розуму це діло,- та як стусоне мене ногою, а потім ще й канчуком потягнув і страхати почав. Як я, каже, ще хоч раз про оте обмовлюся, він звелить мене відбатожити. А лаявся як! Ой, як лаявся! Цей нігер ще зроду не бачив мас' Колхауна такого лютого, ніколи в житті!

- А де ж це він тепер? Чогось я ніде його сьогодні не бачу. Кінь його в стайні, то поїхати він нікуди не міг.

- Та ні, поїхав, мас' Стампе, оце ж допіру й поїхав. Він тепер увесь час десь їздить і довго не буває вдома.

- Верхи?

- Та звісно ж. Тільки на сірому. Го-го, він тепер на рудому не їздить. Від самої тої ночі, що я казав. Може, думає, що як рудому тоді так перепало, то нехай добре відпочине.

Попередня
-= 168 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 6.

Останній коментар

  19.11.2015

норм множа читать тюльки 134 сторінка трагична і страшна


  17.11.2015

Читай онлайнзнайди книгу до душі...


anonymous16396 17.07.2015

Прекрасна книга для тих хто бажає відкривати нові світи у безмежному просторі прерій та життів людей сповненених пригод і таємниць. Книга наповнена описами природи, що дають змогу розігратися уяві та після прочитання цієї книги ви матимете сплеск емоцій які не дадуть забути прочитане...


Додати коментар