Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Вершник без голови

Так він пройшов понад милю, то сповільнюючи ходу там, де слід ставав невиразний,- то знов широко ступаючи - коли добре бачив відбитки зламаної підкови. Як археолог, що, знайшовши у руїнах стародавнього міста глиняну табличку, захоплено вдивляється у зрозумілі тільки йому письмена,- так і Зеб Стамп читав оті «знаки» в книзі прерії.

Поглинутий спогляданням слідів і думками, які вони будили, старий мисливець не бачив нічого довкола. Він не дивився ні на безмежний зелений простір, що розлягався навкруги, ні на ясну блакить неба над ним. Уся його увага зосередилась на смужці дернику під ногами попереду.

Відірвало його від цього пильного діла не те, що він побачив, а що почув. То був звук рушничного пострілу, але такий далекий, що здалося, ніби ляснув тільки капсуль, не запаливши пороху.

Зеб машинально спинився, але не випроставсь, а лише звів очі й швидко озирнув обрій, на мить затримуючи погляд усюди, де могли б стріляти.

Хмаринка синюватого диму, ще зберігаючи кулясту форму, поволі здіймалася на тлі неба. Під нею мріла тьмяна пляма лісового «острова».

Усе те було так далеко, що звідти, де стояв Зеб Стамп, тільки бувалий знавець прерії міг почути той звук і побачити хмаринку диму й темну смужку гаю.

Але Зеб усе почув і побачив.

- З біса дивно! - пробурмотів він, усе ще стоячи, мов той городник, що оглядає капустяну розсаду.- Таки з біса дивно, коли не сказати більше. Кому це чорти надали полювати в тих заростях? На те, що він там уполює, шкода й пороху. Знаю я той гайок - нічого в ньому нема, крім койотів. І чим вони тільки там живуть, Бог їх відає!.. Е-е! - озвався він знов, трохи помовчавши.- Мабуть, то котрийсь крамар із селища подався, як вони кажуть, «на проїздку». Постріляє оце по тих смердючках, а потім хвалитиметься, що полював на вовків! Ну, та мені до того байдуже, хай собі полює... Еге! А це хто сюди їде? Та ще так стрімголов, наче за ним сам нечистий з вилами женеться! Що?.. Бодай я пропав, та це ж той, що без голови! Таки він, клянуся Богом!

Старий мисливець не помилився. Та й як було не впізнати вершника, що наче виринув з-під хмарки порохового диму, яка вже розпливлася над обрієм, і тепер шаленим чвалом гнав через прерію. То був справді вершник без голови!

Не могло бути сумніву й щодо того, куди він скаче. Вершник видимо простував туди, де стояв Зеб, так ніби побачив його здаля й зумисне мчав до нього.

Навряд чи знайшовся б серед жителів Техасу хоч один, сміливіший за старого мисливця. Зеб Стамп не боявся зустрічі ні з ягуаром чи пумою, ні з ведмедем чи бізоном. Навіть цілий загін команчів не нагнав би на нього такого страху, як цей самотній вершник.

Попри все своє знання найпотаємніших законів природи й попри весь гарт, набутий у спілкуванні з нею, Зеб Стамп не був цілком вільний від забобонної віри в потойбічні сили. (Та й хто від неї вільний?) І хоч він безстрашно став би віч-на-віч з будь-яким звичайним ворогом - чи то людиною, чи звіром,- але перед надприродним і йому забракло духу. Та, певно, і найвідважніший рицар здригнувся б, побачивши того лиховісного вершника, що неухильно мчав уперед і, здавалося, ніс із собою смерть.

Зеб Стамп не просто здригнувся - він затремтів від голови до ніг, узутих у чоботи з алігаторової шкіри, і з жахом озирнувся, шукаючи якоїсь схованки. Ще задовго до того, як вершник без голови міг би, як гадав Зеб, побачити його, він знайшов таке місце: поруч росли кущі, і мисливець квапливо шаснув туди.

Але ж його могла зрадити осідлана кобила, що стояла поряд з ним. Ні, перше ніж присісти в кущах, Зеб подбав і про це.

- Додолу! - звелів він своїй чотириногій товаришці, яка хоча й не могла говорити, проте добре розуміла його.- Лягай, худобино, а то загримиш до дідька в пекло!

Немов злякавшись такого лиха, кощава конячина одразу ж зігнула передні ноги й уклякла на них, а тоді підібгала задні й лягла на траві, так наче закінчила свою денну працю і вмостилася на спочинок.

Тільки-но Зеб і його «худобина» встигли зачаїтись у своїй схованці, як вершник без голови порівнявся з тими кущами. Він гнав чимдуж, і Зеб неабияк зрадів, побачивши, що він проскаче далі, не спиняючись. Власне, вершник без голови й поїхав туди зовсім випадково, а ніяк не тому, що помітив там старого мисливця чи його нужденну кобилу.

Те, що він повівся з ними так по-рицарськи, потішило коли не кобилу, то її господаря, але ще перед тим, як вершник зник з очей, Зеб Стамп устиг роздивитись його і зрозуміти, хто він.

І нехай для цілого світу він і далі лишався загадкою, та для Зебулона Стампа загадки більш не було.

Попередня
-= 175 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 6.


Останній коментар

  19.11.2015

норм множа читать тюльки 134 сторінка трагична і страшна


  17.11.2015

Читай онлайнзнайди книгу до душі...


anonymous16396 17.07.2015

Прекрасна книга для тих хто бажає відкривати нові світи у безмежному просторі прерій та життів людей сповненених пригод і таємниць. Книга наповнена описами природи, що дають змогу розігратися уяві та після прочитання цієї книги ви матимете сплеск емоцій які не дадуть забути прочитане...


Додати коментар