Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Вершник без голови

Старий мисливець чув про цей побічний пошук і знав, що Спенглер та його супутники простежили поворотний слід коня Генрі Пойндекстера аж до того місця на околиці плантації, де його перейняв один з чорних невільників.

Здавалося б, цього цілком досить і якби хтось надумав простежити той слід ще раз, він не знайшов би нічого нового. Та Зеб Стамп начебто так не вважав. Він стояв, ведучи очима за тим слідом, і помітно вагався.

- Якби знати, що встигну,- міркував він стиха,- я б пішов зараз цим слідом. Хтозна, ану ж доведеться щось таке знайти. Але часу в мене обмаль, то, мабуть, краще не полишати зламаної підкови.

Він уже рушив був з галявини, коли його спинила нова думка.

- А зрештою, на той слід я зможу вернутися коли захочу. Та й знаю добре, куди він приведе, не згірше, ніж коли б і сам їхав поряд з тим мерзотником. Прямісінько до стайні в Каса-дель Корво - ось куди... А ц є й таки шкода покинути, коли вже я тут. От тільки що він потягне мене ще миль на десять, а на це може не стати часу. Ет, побий мене грім, пройду я все-таки хоч трохи за цими кіньми. А худобина хай почекає мене тут.

І, налагодившись на новий пошук, старий мисливець подався стежкою, якою пройшли коні Спенглера та його супутників.

А втім, на сліди їхніх коней він майже не зважав. Очі його стежили тільки за слідом коня Генрі Пойндекстера. І хоч решта вершників проїхали там опісля и. місцями геть затоптали той єдино важливий слід, Зебові неважко було вирізнити його з-поміж інших. Як сказав би він сам, це зміг би зробити будь-який шмаркач: адже кінь молодого плантатора скакав учвал, а гурт шукачів їхав ступою.

Добачив Зеб і те, що шукачі не спинялися й не збочували із стежки. А кінь Генрі Пойндекстера одного разу пристав.

Це сталося десь за три чверті милі від лісової алеї.

Власне, кінь не те щоб спинився з усього розгону, а тільки злегка сахнувся вбік, так ніби щось його 'сполохало - може, вовк, чи ягуар, чи інший звір. А далі він знов поскакав тим самим гінким чвалом.

Шукачі на чолі зі Спенглером поминули те місце, не завдавши собі клопоту спинитися й побачити, чому це кінь раптом збочив із стежки.

Зеб Стамп виявив більшу допитливість і затримався там довше.

Місцина була гола, піскувата, всіяна дрібним камінням. Над нею розкинулось величезне дерево з довгими поперечними вітами. Одна гілляка простяглася над самою стежкою, якою пройшли коні,- так низько, що вершник не зміг би проїхати там, не нахиливши голови. Саме та гілляка й привернула Зебову увагу. Придивившись до неї, він побачив, що там збито кору - не багато, але вочевидь чимось твердим, в усякому разі не м'якішим за саме дерево.

- Хтось стукнувся головою,- дійшов висновку Зеб.- Якийсь вершник. По цей бік гілляки він ще сидів на коні, а по той - уже злетів із сідла. Та й хто б не злетів від такого удару!..

Мисливець пильно оглянув землю під деревом.

- Ура! - зрадів він.- Так я й думав. Ось він, слід того вершника! Отут він упав, а отуди поповз. То он звідки та ґуля на лобі, яка мене так дивувала! Я ж бо знав, що то ніякий не звір її наставив. Не схоже було й на те, що стукнули каменюкою чи дрючком. Аж он воно що за дрючок!

Сяючи з утіхи, пружно ступаючи, Зеб Стамп подався далі - але вже не стежкою, протоптаною кіньми, а слідом вершника, так нагло вибитого з сідла.

Людині, незвичній до хащів, могло б видатися, що він простує навмання і що досі там не ступала жодна людська нога. Хтозна, може, місцями й справді не ступала. Та старого мисливця вели «знаки», хоча й не помітні звичайному оку, але для нього такі ж зрозумілі, як написи на дороговказах. Відхилена з дороги гілка, зсунуте стебло виткої рослини, ледь помітні борозенки на землі - все це говорило йому, що там пробиралася людина. І навіть більше - що та людина не могла йти, бо була скалічена, і посувалася поповзом.

Зеб Стамп простував далі, аж поки слід того бідолахи вивів його на берег лісового струмка.

Іти далі не було потреби. Він зв'язав ще один вузлик на розірваній нитці. Ще трохи - і ланцюжок доказів замкнеться!



Розділ LXXVIII ОБМІН КІНЬМИ

Похмуро лаючись, розчарований Колхаун повернув назад від крейдяної прерії, де загубив слід вершника без голови.

- Ні до чого їхати далі! Хіба ж хто знає, куди його чорти понесли! Тепер надія тільки на щасливий випадок. Поїхати знов до річки? Може, там натраплю на нього ще раз. А як і натраплю, то що? Знов буде те саме. Той клятий мустанг однаково не підпустить мене близько. Він ніби знає, чого я хочу! Ця тварюка ще хитріша за своїх диких родичів. Мабуть, то сам мустангер так його вимуштрував. Мені аби підступитись - один влучний постріл поклав би край його мандрам. Та підкрастися до нього, як видно, годі й думати. А наздогнати - хіба ж наздоженеш його на цьому бісовому биндюгу! Рудий, той, може, й не прудкіший, зате дужчий. Оце його підкують, то спробую завтра на ньому... Якби ж то добути такого коня, щоб наздогнав того мустанга! Я б уже грошей не пошкодував. Певне ж, має бути такий у селищі. Треба буде розпитати, коли повернуся. Якщо знайду, то ціна мене не спинить: викладу й дві чи нехай і всі три сотні...

Попередня
-= 179 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 6.


Останній коментар

  19.11.2015

норм множа читать тюльки 134 сторінка трагична і страшна


  17.11.2015

Читай онлайнзнайди книгу до душі...


anonymous16396 17.07.2015

Прекрасна книга для тих хто бажає відкривати нові світи у безмежному просторі прерій та життів людей сповненених пригод і таємниць. Книга наповнена описами природи, що дають змогу розігратися уяві та після прочитання цієї книги ви матимете сплеск емоцій які не дадуть забути прочитане...


Додати коментар