Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Вершник без голови

Та, на жаль, чимало було й такого, що, може, й не робило пропозицію Колхауна приємнішою, але, в кожному разі, не дозволяло дядькові рішуче відхилити її. І саме ця нерішучість чи не більшою мірою, ніж батьківське горе, зумовила його відповідь.

- Коли я правильно зрозумів, небоже, ти маєш на думці одруження. Але ж не час говорити про це тепер, коли в домі щойно побувала смерть! Подумати тільки, які розмови підуть у селищі.

- Ви не так мене зрозуміли, дядечку. Я не мав на думці одруження... цебто не тепер. Мені потрібна лише якась запорука... до слушного часу.

- Я не розумію тебе, Касе.

- Зараз зрозумієте, тільки вислухайте мене.

- Кажи.

- То ось що я хотів сказати. Я надумав одружитися. Ви знаєте, мені вже скоро тридцять, а в цьому віці чоловікові набридає тинятися по світу. От і мені це з біса набридло, і я не хочу далі жити в самотині. Я хочу, щоб Луїза стала мені дружиною. Поспішати з цим не будемо. Мені потрібна тільки її тверда обіцянка, щоб потім не було ніяких несподіванок чи вагань. Щоб усе було вирішено раз і назавжди. А коли скінчиться цей клопіт, ми ще матимемо час поговорити й про весілля, й про все інше.

Слово «клопіт» та й усе, що сказав Колхаун, прикро вразило слух батька, який оплакував свого вбитого сина. У Вудлі Пойндекстері знов заговорила колишня гордість і запалила його душу обуренням.

Але вже в наступну хвилину воно згасло. З одного боку йому уявилися землі, раби, добробут, становище в суспільстві; з другого - бідність, гірша за смерть.

І все ж таки відповідь плантаторова свідчила, що він ще не здався остаточно.

- Ну що ж, небоже, ти висловився досить ясно. Але я не знаю, чи прихильна до тебе моя дочка. Ти хочеш, щоб вона стала твоєю дружиною. Та чи хоче цього вона? Мені здається, тут ще немає певності.

- Я думаю, дядечку, багато що залежатиме від вас. Ви її батько. Я певен, що ви зможете переконати її.

- Сам я не дуже цього певен. Не така вона людина, щоб її можна було переконати супроти її волі. І ти, Касе, знаєш це не гірше за мене.

- Я знаю тільки одне: я твердо вирішив пристати до берега, як ото кажуть моряки, і хочу, щоб господинею Каса-дель-Корво була Лу, а не котрась інша жінка з цього селища чи, зрештою, з цілого Техасу.

Вудлі Пойндекстер аж здригнувся, почувши ці недобрі слова. Уперше йому сказали отак в обличчя, що н є він уже господар Каса-дель-Корво. І хоч сказано це було не прямо, він добре зрозумів натяк.

І знов перед його внутрішнім зором постало все, що він мав: землі, раби, добробут, становище, а поряд - те, що його чекало: бідність і загальна зневага.

Бідність лякала його, проте не більше, ніж чоловік, що стояв перед ним,- його небіж, який хотів замінити йому сина.

Неможливо збагнути, чому Добро так часто дає здолати себе Злу. Так сталось і цього разу. Добро в душі Пойндекстера відступило перед злом. Він пообіцяв небожеві свою допомогу, хоча й знав, що занапастить цим щастя рідної дочки.

- Лу!

- Що, батьку?

- Я маю до тебе одне прохання.

- Яке, батьку?

- Ти знаєш, що твій двоюрідний брат Кас кохав тебе. Він ладен умерти за тебе. Та йдеться не про те - він хоче з тобою одружитись.

- Але я не хочу одружуватися з ним. Ні, батьку, краще я помру! Зухвалий негідник! Я розумію, що це означає. І чому він переказує своє освідчення тобою? То можеш сказати йому, що я скоріш подамся в дику прерію і зароблятиму собі на хліб, ловлячи диких коней! Так і скажи!

- Подумай, дочко! Ти, мабуть, не знаєш...

- Що ти боржник мого прекрасного кузена? Я все знаю, любий тату. Але знаю й те, що ти Вудлі Пойндекстер, а я твоя дочка.

Хоч який був тонкий цей натяк, але справив сподіваний вплив. У душі плантатора спалахнула колишня гордість, і він відказав:

- Луїзо, люба! Як ти схожа на свою матір! А я сумнівався в тобі. Пробач, моя благородна дитино. Забудьмо те, що було. Роби як знаєш. Коли хочеш - відмов йому.



Розділ LXXXV ДОБРИЙ КУЗЕН

Луїза Пойндекстер не забарилася скористатись батьковим дозволом. Не минуло й півгодини, як Колхаун дістав рішучу відмову.

Відставний капітан сватався уже втрете. Щоправда, перші два рази не так прямо, а більше натяками й недомовками.

Третій раз мав бути останнім - про це свідчила Луїзина відповідь. То було коротке «ні», підкріплене таким самим коротким і промовистим «ніколи». Молода креолка сказала це навпростець, без зайвих церемоній і вибачень.

її відмова начебто не здивувала Колхауна. Певно, саме такої відповіді він і чекав. Не виявив він і звичайного за таких обставин смутку чи розпачу. Обличчя його лишалося незворушне й навіть не поблідло. Він стояв перед двоюрідною сестрою, мов ягуар, що завмер перед стрибком на свою жертву. Очі його ніби говорили: «Зараз ти в мене заспіваєш іншої».

Попередня
-= 191 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 6.


Останній коментар

  19.11.2015

норм множа читать тюльки 134 сторінка трагична і страшна


  17.11.2015

Читай онлайнзнайди книгу до душі...


anonymous16396 17.07.2015

Прекрасна книга для тих хто бажає відкривати нові світи у безмежному просторі прерій та життів людей сповненених пригод і таємниць. Книга наповнена описами природи, що дають змогу розігратися уяві та після прочитання цієї книги ви матимете сплеск емоцій які не дадуть забути прочитане...


Додати коментар