Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Вершник без голови

Але чому й Генрі Пойндекстер був такий збуджений? Чому він з таким гарячковим поспіхом поскакав слідом за мустангером, та ще й, усупереч своїй звичці, такої пізньої години?

Якби сталося навпаки, тобто якби Джеральд запитував про нього й подався навздогін, це було б зрозуміліше. Та навіть і тоді не виявилося б мотивів убивства. Хто ж пояснить їх присяжним?

Викликають ще кількох свідків, але їхні розповіді свідчать скоріш на користь підсудного. Майже всі ті люди твердять, що між ним і юнаком, в убивстві якого його звинувачують, завжди були добрі, приязні стосунки.

Нарешті перед присяжними стає людина, що дає цілком протилежні свідчення. Це капітан Кассій Колхаун.

Його розповідь круто змінює погляд на всю справу. Вона не тільки розкриває мотиви убивства, але й висвітлює його як стократ чорніше злочинство, ніж це могло здатися спершу.

Після хитро закрученої передмови, в якій відставний капітан висловлює свій жаль з того приводу, що йому доводиться говорити все, як воно було, він розказує і про побачення в саду, і про сварку між Генрі й мустангером, і про те, як мустангер пішов, ніби погрожуючи юнакові, і як той вирушив йому навздогін,- про все, крім справжньої причини, що спонукала Генрі поїхати за мустангером, і своєї власної ролі в усій тій історії. Ці два факти він завбачливо замовчує.

Це скандальне викриття вражає всіх - і суддю, й присяжних, і глядачів. Загальний подив виливається де в промовисте перешіптування, де в гнівні вигуки. Але цей обурений гомін спрямований не проти свідка, який щойно закінчив говорити, а проти того, хто стоїть перед ними, звинувачений тепер у подвійному злочині: він нібито не тільки вбив сина Пойндекстера, а й збезчестив його дочку.

Під час тих страхітливих свідчень усі почули тяжкий стогін. Він вихопився з грудей літнього чоловіка, смутного й пригніченого на вигляд,- усі знають, що це нещасний батько.

Але погляди натовпу на ньому не затримуються. Вони линуть далі, туди, де за завісками карети сидить жінка, що вже раніше привернула увагу всіх своєю красою. Ці погляди сповнені цікавості, але й не дивно: адже та жінка в кареті - Луїза Пойндекстер.

Чи вона сама сюди приїхала, зі своєї доброї волі? Це запитання у всіх на устах, і по натовпу знов перебігає гомін.

Гадати довго не доводиться. Вони чують відповідь від оповісника, що викликає наступного свідка:

- Луїза Пойндекстер!..

Колхаун справдив свою погрозу.



Розділ LXXXVIII СВІДОК З ПРИМУСУ

Не встигає цей монотонний виклик пролунати тричі, як жінка, чиє ім'я щойно названо, з'являється на приступках карети. У супроводі судового пристава вона підходить до місця, визначеного для свідків, і спиняється. А тоді рішуче, не виказуючи й тіні страху, повертається обличчям до суду.

Всі очі прикуті до неї. В деяких світиться подив, у декотрих, може, й зневага, але в багатьох і захват - те таємниче замилування, що його збуджує жіноча краса, навіть сполучена з провиною.

Лише один з усіх дивиться на цю жінку із зовсім іншим виразом. Його погляд сповнений ніжної любові, та прозирає в ньому й ледь помітна тривога. Це сам підсудний.

Але жінка не бачить ні його, ні когось іншого. Здається, в цю мить вона вважає гідною своєї уваги одну-єдину людину: того, хто щойно зійшов з місця, де стоїть тепер вона. Вона дивиться на Кассія Колхауна, свого двоюрідного брата,- дивиться так, ніби хоче спопелити його очима.

Зіщулившись під тим гнівним поглядом, він тихцем задкує і ховається серед натовпу.

- Міс Пойндекстер, де ви були тієї ночі, коли пропав ваш брат?

Це запитання ставить прокурор.

- Удома, в будинку мого батька.

- Дозвольте вас запитати: ви ходили тієї ночі в сад?

- Так.

- Чи не скажете суду, о котрій годині?

- Опівночі, коли не помиляюсь.

- Ви були там самі?

- Не весь час.

- Якийсь час з вами був хтось іще?

- Так.

- Коли ви так щиро говорите, міс Пойндекстер, то, може, не відмовитеся сказати суду, хто то був?

- Звісно, що ні.

- То дозвольте спитати ім'я тієї особи?

- їх було двоє. Там був і мій брат.

- Але перед тим, як прийшов ваш брат, з вами ще хтось був?

- Так.

- Ось його ім'я ми й хотіли б почути. Сподіваюся, ви не відмовитесь його назвати.

- Чому ж, охоче назву. Зі мною був містер Моріс Джеральд.

Ця відповідь викликає довкола не тільки подив, а й презирство, і навіть обурення. Тільки на одного з присутніх вона справляє зовсім інше враження - на підсудного, що має тепер куди переможніший вигляд, ніж будь-котрий з його обвинувачів.

Попередня
-= 198 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 6.


Останній коментар

  19.11.2015

норм множа читать тюльки 134 сторінка трагична і страшна


  17.11.2015

Читай онлайнзнайди книгу до душі...


anonymous16396 17.07.2015

Прекрасна книга для тих хто бажає відкривати нові світи у безмежному просторі прерій та життів людей сповненених пригод і таємниць. Книга наповнена описами природи, що дають змогу розігратися уяві та після прочитання цієї книги ви матимете сплеск емоцій які не дадуть забути прочитане...


Додати коментар