Слава ЗСУ!

Розділ XCVIII ЩЕ ЖИВИЙ

Убивця лежить крижем на землі. Руки його стягнуті зашморгом ласо. Скидається на те, що він мертвий.

Але мустангер цьому не вірить. Він гадає, що його бранець просто зомлів - чи, може, тільки прикидається зомлілим,- і для певності лишається в сідлі, не попускаючи ласо. Його гнідий кінь слухняно стоїть як укопаний, але ладен за першим знаком господаря відступити назад чи кинутися вперед.

На постріл злетілося десятків зо два чорних грифів. Вони кружляють у повітрі й, передчуваючи поживу, тягнуть донизу свої голі шиї.

Досить вершникові торкнути коня острогою - і хижаки невдовзі дістануть своє.

- Та й по заслузі було б негідникові,- тихо каже мустангер сам до себе.- Страх навіть подумати, що він учинив! Убив свого двоюрідного брата та ще й відрубав йому голову! І те, й те зробив він, більше нікому, а от навіщо - це може сказати тільки він сам, коли ще живий... Та я маю і свої здогади. Я ж знаю, він кохає ї ї, то, може, брат став йому на заваді? Але як і чому? Ось про це, мабуть, ніхто, крім нього, не знає...

- Отут ви помиляєтесь, хлопче,- раптом озивається чийсь голос, уриваючи мустангерів монолог.- Є ще один, хто може пояснити як і чому, та й на* всі інші ваші запитання відповісти. Це старий Зеб Стамп, і він до ваших послуг. Але зараз не час балакати про ці речі, та й не місце тут для балачок. Нам треба одвезти його назад, під той великий дуб, і там йому відплатиться за все. Та й мерзенна ж почвара! Добре було б протягти його трохи на кінці ласо, він на це заслуговує... Але біс із ним. Не доконче нам мститися за Генрі Пойндекстера. Гадаю, тепер це залюбки зроблять і регулятори».

- Як же нам його везти? Кінь його втік.

- Дуже просто, містере Джеральде. Він лише трішечки зомлів або й просто дурня клеїть. Так чи так, я його швидко розбуркаю. А не зможе йти ногами, то хай їде верхи, моя кобила його довезе. Мені вже остобісіло сідло, а старій худобині, мабуть, остобісів я, та й не' так я, як ота моя гостра острога. Отож почалапаю я назад на своїх, а містер Кас Колхаун може скориста- тися моїм сідлом. А як буде й далі придурюватись і не схоче сидіти сумирно, то прив'яжемо його впоперек, як оленячу тушу... О, начебто заворушився! Дарма, зараз прийде до тями, то й сам залізе на сідло... Гей, чоловіче, вставайте! - провадить Зеб, схопивши бранця за комір і добряче труснувши його.- Вставайте, кажу, і їдьмо з нами! Ви там потрібні. Дехто хоче з вами погомоніти.

- Хто? Де? - питає Колхаун, не одразу опам'ятавшись і здивовано роззираючись довкола.- Кому я потрібен?

- Ну, хоч би й мені, а ще...

- А, це ви, Зебе Стампе! І... і...

- І містер Моріс Джеральд, мустангер. Здається, ви з ним уже зустрічалися? Йому ви теж потрібні. Та там, коло форту, на вас чекає ще чимало всякого люду. Отож спинайтеся на ноги, та й їдьмо.

Колхаун підводиться. Аж тепер він помічає, що руки його міцно стягнуті зашморгом ласо.