Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Вершник без голови

У відповідь на цю галантну мову пролунав дружний сміх, у якому можна було вчути хіба що зо два-три жіночі голоси.

- Я винен вам за цього мустанга двісті доларів,- мовив плантатор до Моріса, показуючи на плямисту лошицю.- Здається, саме таку ціну назвав вам містер Стамп?

- Я до цього торгу непричетний,- відказав мустангер, значливо, але люб'язно всміхаючись.- Отож не можу взяти від вас гроші. Ця лошиця не продається.

- Он як! - сказав плантатор, відступаючи назад з гордовито-розчарованим виглядом.

Його друзі плантатори, так само як і офіцери з форту, не могли приховати подиву, почувши, що Моріс Джеральд відмовився від такої щедрої пропозиції. Дві сотні доларів за невиїждженого мустанга, тимчасом як звичайна ціна становила від десяти до двадцяти доларів! Та чи він при своєму розумі, цей мустангер?

Але той не дав їм часу розмірковувати на цю тему.

- Містере Пойндекстере,- повів він далі тим самим люб'язним тоном,- ви дали мені таку добру ціну за інших коней - і до того ж заплатили наперед,- що я хотів би зробити подарунок, як кажуть у нас в Ірландії, на щастя. За цим нашим звичаєм, коли купівля відбувається в домі покупця, подарунок роблять не йому самому, а котрійсь із жінок у його родині. То чи не дозволите мені перенести цей ірландський звичай і сюди, в Техас?

- Авжеж!.. А чом би й ні! - озвалося враз кілька голосів, два чи три з них з виразним ірландським акцентом.

- Ну звісно, містере Джеральде,- відповів плантатор, поступаючись своїм консерватизмом на користь загальної думки.- Робіть як вам завгодно.

- Дякую, панове, дякую! - сказав мустангер, кинувши поблажливий погляд на людей, що вважали себе мало не його господарями.- Так от, нехай ця лошиця буде моїм подарунком на щастя, і, якщо міс Пойндекстер згодиться прийняти його, я почуватиму себе щедро винагородженим за ті три дні, що я згаяв на лови. Навіть якби ця плямиста красуня була найбездушнішою кокеткою, то й тоді навряд чи важче було б її полонити.

- Я приймаю ваш подарунок, сер, приймаю з вдячністю,- уперше за весь час озвалася молода креолка, невимушено виступаючи наперед.- Але мені здається...- провадила вона, показуючи на плямисту лошицю й водночас запитливо дивлячись в очі мустангерові,- мені здається, що ваша полонянка ще не приборкана. Вона аж тремтить зі страху перед невідомим майбутнім. І ще, чого доброго, не послухається поводів, якщо вуздечка буде їй не до душі. То що ж мені тоді, бідолашній, робити?

- А таки правда, Морісе! - сказав майор, не зрозумівши потаємного змісту Луїзиних слів і звертаючись до того, хто тільки й міг їх розгадати.- Міс Пойндекстер має рацію. Мустанг ще зовсім не виїжджений, це видно кожному. Ну ж бо, мій друже, навчіть його дечого!.. Дами й панове! - провадив майор, обернувшись до товариства.- Це видовище варте вашої уваги, особливо тих із вас, хто ще ніколи його не бачив... Ану, Морісе, сідайте верхи й покажіть нам своє мистецтво. Як видно, ця лошиця - твердий горішок.

- Ваша правда, майоре, горішок твердий! - відказав мустангер, швидко скинувши оком, тільки не на чотириногу полонянку, а на молоду креолку, і та, щоб не зрадити себе, тремтячи відступила за спини інших.

- Дарма, друже,- підбадьорював мустангера майор.- Хоч. очі в неї палають просто-таки диявольським вогнем, ставлю десять проти одного, що ви зіб'єте їй норову. Ну ж бо!

Відмовитись мустангер ніяк не міг - це означало б назавжди втратити свою репутацію доброго їздця. То був виклик його вправності, його вершницькому вмінню; адже здобути визнання в преріях Техасу - річ дуже нелегка.

Він заявив про свою згоду тим, що легко зіскочив з сідла, передав поводи коня Зебові Стампу, а сам рушив до дикої лошиці. Ніяких приготувань не було, тільки попрохали публіку звільнити місце. Це прохання було виконано вмить: усі жінки й переважна більшість чоловіків повернулись на асотею.

Моріс Джеральд підійшов до лошиці з самим лише ремінцем із шкіри-сириці, накинув його зашморгом на морду тварини, потім перепустив за вухами, наче вуздечку, і з самим лише тим поводом у руці скочив їй на спину.

Уперше дика лошиця відчула на собі людину, вперше їй було завдано такої кривди.

Пронизливе злісне іржання промовисто виказало і її почуття, і рішучий намір опиратися. В ньому виразно вчувалось обурення цією спробою поневолити її.

Керована своїм конячим інстинктом, тварина стала дибки і стояла так якусь хвилю. Вершник, сподіваючись підступу, обхопив руками її шию і, щосили стискаючи їй горлянку, неначе прикипів до неї всім тілом. Коли б він цього не зробив, лошиця могла б перекинутись на спину й роздушити його під собою.

Попередня
-= 35 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 6.


Останній коментар

  19.11.2015

норм множа читать тюльки 134 сторінка трагична і страшна


  17.11.2015

Читай онлайнзнайди книгу до душі...


anonymous16396 17.07.2015

Прекрасна книга для тих хто бажає відкривати нові світи у безмежному просторі прерій та життів людей сповненених пригод і таємниць. Книга наповнена описами природи, що дають змогу розігратися уяві та після прочитання цієї книги ви матимете сплеск емоцій які не дадуть забути прочитане...


Додати коментар