Слава ЗСУ!

- Про що це вони там белькочуть? - спитав Колхаун.

- «Мустеньйос» - це по-мексиканському мустанги,- пояснив майор,- а «манада» - табун диких кобилиць. О цій порі кобилиці збиваються в окремі табуни, осторонь від жеребців, і підпускають їх до себе тільки тоді...

- Коли «тоді»? - нетерпляче запитав відставний капітан, уриваючи пояснення.

- Коли на них нападають осли,- з невинним виглядом відповів майор.

Усі засміялися, немовби майорова відповідь була не така вже й простодушна і ховала в собі натяк на певну особу.

Колхаун збагнув це, і на якусь мить йому аж мову одібрало, але тільки на мить. Не така він був людина, щоб мовчки проковтнути невдало сказане слово. Навпаки, побачив тут нагоду дотепно відповісти й зараз же з неї скористався.

- О-он як? - повагом мовив він, не звертаючись ні до кого зокрема.- А я й не знав, що осли в цих краях такі небезпечні.

Кажучи це, Колхаун не дивився на Луїзу Пойндекстер, але якби подивився, то помітив би її схвальний погляд. Хоч молода креолка й не мала до нього теплих почуттів, проте вміла цінувати дотепність і не могла не віддати належне його відповіді. То, може, каштанові справи були ще не зовсім безнадійні?

Про це подумали і молодий драгун Генкок, і лейтенант кінних стрільців. Обидва помітили той схвальний погляд і дійшли висновку, що Кассій Колхаун таки здобув - або напевне здобуде - сердечну прихильність своєї двоюрідної сестри.

Таке відкриття прикро вразило обох офіцерів, особливо драгуна. Та думати про це не було часу - манада наближалася.

- На коней! - подумали й вигукнули майже всі водночас.

І враз між конячими щелепами, що ревно жували жовте зерно, опинилися залізні вудила, через шиї тварин, ще мокрі після швидкого двадцятимильного гону в задусі тропічного ранку, було перекинуто поводи, і не встиг би ніхто полічити до ста, як усе товариство - і чоловіки й жінки - сиділо в сідлах, готове пустити в роботу хлисти й остроги.

Якраз тоді дикі кобилиці з'явилися на узвишші, де перед тим стояв дозорець. А він - і сам мустангер - був уже в сідлі і, ввігнавшись усередину табуна, намагався накинути ласо на котрусь із них. Кобилиці мчали шаленим чвалом, сполохано іржали й хропли, так наче їх переслідувало якесь страхіття. Косуючи очима назад, вони не бачили поперед себе ні фургона, ні вершників, що скупчились коло нього, і неухильно мчали просто на них.

- За ними хтось женеться,- сказав Моріс Дже-ральд, помітивши, які наполохані мустанги.- Що там таке, Креспіно? - гукнув він до мексиканця, якому мало бути видно, хто переслідує табун.

На хвилю запала тиша - всі чекали відповідь На деяких обличчях можна було помітити розгубленість і навіть тривогу. Адже за мустангами могли гнатися й індіанці!

- Un asino cimmaron! - почулася відповідь мексиканця, яка майже нікому ні про що не говорила.- Un macho! [37] - додав він.

- Он воно що... Так я й подумав,- тихо промовив мустангер.- Треба спинити цього негідника, а то він зіпсує нам лови. Поки він їх переслідує, вони так і гнатимуть аж на край світу.- І знову гукнув до мексиканця: - А він далеко?

- Зовсім близько, доне Морісіо. Мчить просто на мене.

- Спробуй накинути на нього ласо. А не зможеш - стріляй. Треба будь-що покласти край цій гонитві.

Ніхто ще не розумів, який переслідувач женеться за табуном, бо тільки мустангер знав, що означають слова «un asino cimmaron» і «un macho».

- Поясніть нам, у чому річ, Морісе,- зажадав майор.

- Погляньте отуди,- відповів молодий ірландець, показуючи на узвишшя.

Цих слів було досить, щоб усі очі звернулися на гребінь узвишшя, де, мов птах на крилах, мчала тварина, яку вважають взірцем дурості й повільності.

Але «asino cimmaron» дуже різнився від свого затурканого, отупілого свійського родича. То був великий самець, майже такий самий завбільшки, як мустанги, що за ними він гнався, і хоч біг він не швидше за найпрудкішого з них, проте й не відставав і зі справжньою ослячою впертістю все гнався і гнався.

Ця жива картина на зеленій траві прерії розгорталася так швидко, як буває хіба що в театрі чи на іподромі. Ті, хто спостерігав її, заледве встигли обмінятися й десятком слів, а дикі кобилиці вже опинились майже перед ними. І раптом, наче вперше помітивши групу вершників, вони забули про свого страшного переслідувача й метнулися вбік.

- Дами й панове! - гукнув мустангер, побачивши, що дехто з вершників насилу стримує своїх коней.- Залишайтеся всі на місці, коли можете! Я знаю, де звичайно буває цей табун. Він подався саме туди. Ми знайдемо його там і матимем кращу нагоду до ловів. А якщо почати переслідування зараз, мустанги розбіжаться по отих чагарях, і ми їх більше не побачимо... Гей, сеньйоре Креспіно! Ану вліпи кулю в цю тварюку. Він же не надто далеко для пострілу, правда?

---

  37 Дикий осел! Самець! (Ісп.)