Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Вершник без голови

- То що, містере Колхауне, не знайшли панночки? - спитав мисливець з незвичайною для нього поважністю.- Ні, не знайшли,- провадив він, ніби прочитавши відповідь на розгубленому обличчі відставного капітана.- Побий мене грім, коли я знаю, де вона в біса поділася! І от же що дивно: як та клята кобила могла понести таку вправну вершницю?.. Ну, та нічого страшного скоїтись не може. Мустангер напевне зловить ту худобину на свою мотузку, і вона більш не дурітиме. А чого це ви тут зупинилися?

- Я не можу збагнути, куди вони звідси поїхали. Сліди показують, що вони тут стояли, а от далі відбитків підків я не бачу.

- Еге ж, ваша правда, містере Кассію. Отут вони стояли, та ще й дуже близенько одне до одного. Тож за дикими кобилами вони далі не поскакали. Певно, що ні. А куди ж тоді?

Зеб Стамп запитально подивився на землю, наче сподівався відповіді від неї, а не від Кассія Колхауна.

- Я ніде не бачу їхніх слідів.

- Не бачите? Зате я бачу. Погляньте-но сюди. Бачите, там, де трава прибита?

- Ні.

- Ет, хай вам абищо! Та їх же видно, як ніс на обличчі. Онде великі підкови, а трохи збоку - малі. Отуди вони й поїхали, а за кобилицями скакали тільки досюди. То що, подамося за ними?

- Аякже!

Без дальших розмов Зеб рушив новим слідом, невидимим для його супутника, але для нього таким помітним, як він оце щойно дуже образно сказав.

Незабаром той слід побачив і Кассій Колхаун - коли вони досягли місця, де втікачі знов пустили своїх коней чвалом, рятуючись від табуна диких жеребців, і де підкови залишили глибокі відбитки в зеленому дернику.

Та дуже скоро слід знову зник - точніше, він зник би для не такого зіркого ока,- але Зеб Стамп розрізнив його серед сотень інших кінських слідів, що потолочили землю.

- Еге! - вигукнув старий мисливець, видимо здивований тими новими слідами.- Що ж це тут таке діялось? Дуже цікаво!

- Це ж усе копита диких кобилиць,- сказав Колхаун.- Виходить, вони пробігли по колу й знову повернулися сюди?

- Коли й повернулися, то вже після того, як тут проїхали вершники. Схоже на те, що вони помінялися місцями.

- Що ви хочете цим сказати, містере Стампе?

- А те, що вже не вершники гналися за кобилицями, а кобилиці за вершниками.

- Звідки ви знаєте?

- Хіба ж ви не бачите, що відбитки підків геть затоптані кобилицями?.. Кобилицями?.. Е ні! Побий мене грім, це не кобилячі сліди, вони на добрий дюйм більші. Тут проскакали жеребці. Та ще й цілий табун. Милий Боже, невже вони...

- Що?

- Погналися за плямистою. Коли так, то міс Луїза була у великій небезпеці. їдьмо далі!

Не чекаючи відповіді співрозмовника, старий мисливець пустив свою шкапу підтюпцем, і Колхаун подався слідом за ним, домагаючись, щоб він пояснив свої незрозумілі слова. Та Зеб не став нічого пояснювати, тільки махнув рукою, ніби хотів сказати: відчепись, мовляв, не заважай.

Якийсь час він пильно придивлявся до сліду, намагаючись розрізнити відбитки підків,- а це було не так легко, бо подекуди їх зовсім затоптали копита дикого табуна. Лише час від часу мисливець добачав їх, усе так само їдучи підтюпцем на своїй конячині. І тільки тоді, коли він опинився за сто ярдів від провалля, з його обличчя збіг заклопотаний вираз, і він зволив дати пояснення, якого від нього знов зажадали.

- Он воно що,- мовив Колхаун, почувши те пояснення.- А звідки ви знаєте, що їм пощастило втекти?

- Погляньте отуди.

- Мертвий мустанг? І начебто недавно вбитий... Про що ж це говорить?

- Про те, що мустангер убив його.

І ви гадаєте, це так налякало решту, що вони не погналися далі?

- Далі вони не погналися, та не тільки з переляку. Ось що їм завадило...- Зеб кивнув на труп жеребця.- Милий Боже, ото був стрибок! - І він показав на провалля, над яким вони тепер стояли.

- Невже ви гадаєте, що вони перескочили на той бік? - спитав Колхаун.- Це неможливо.

- А таки перескочили, це ж ясно як Божий день. Хіба ви не бачите їхніх слідів і тут, і з того боку? І міс Пойндекстер перша. Побий мене грім, оце-то дівчина!.. Вони запевне перескочили обоє ще до того, як застрелили жеребця, бо інакше не змогли б. Тільки тут можна перемахнути цей яр. Чорт його бери, ну й розумник же той мустангер, поклав його просто на дорозі в табуна, саме там, де вони мали стрибати!

- То ви гадаєте, що він і моя кузина разом перескочили це провалля?

- Не те щоб разом,- пояснив Зеб, не підозрюючи, що ховається за цим запитанням.- Я ж уже казав, плямиста перескочила перша. Бачите її сліди на тому боці?

- Бачу.

- Ну, то хіба не видно, що по них ідуть сліди мустангерового коня?

Попередня
-= 49 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 6.


Останній коментар

  19.11.2015

норм множа читать тюльки 134 сторінка трагична і страшна


  17.11.2015

Читай онлайнзнайди книгу до душі...


anonymous16396 17.07.2015

Прекрасна книга для тих хто бажає відкривати нові світи у безмежному просторі прерій та життів людей сповненених пригод і таємниць. Книга наповнена описами природи, що дають змогу розігратися уяві та після прочитання цієї книги ви матимете сплеск емоцій які не дадуть забути прочитане...


Додати коментар