Слава ЗСУ!

Розділ II СЛІД ВІД ЛАСО

Сумніву не було: фургони Вудлі Пойндекстера їхали слідами власних коліс.

- Гаки наші сліди!..- зрозумівши це остаточно, пробурмотів Колхаун, грубо вилаявся і спинив коня.

- Наші сліди? Про що це ти, Кассію? Ти ж не хочеш сказати, що ми їдемо...

- Своїми власними слідами. Атож, дядечку, так воно і є. Як видно, ми виписали повне коло. Погляньте, осьде заднє копито мого коня - з половиною підкови, а он сліди нігерів. Та й місце я впізнав. Ми на тому самому пагорку, з якого рушили після останньої зупинки. Оце не пощастило! Дурно проїхали добрячі дві милі.

Тепер на обличчі Колхауна відбивається не тільки розгубленість - на ньому видно й люту досаду, й сором. Адже це через нього обоз лишився без справжнього провідника. Той чоловік, якого вони найняли в Матагорді, вів їх аж до останньої стоянки, а там, посварившись із зарозумілим відставним капітаном, зажадав розрахунку й повернув назад.

Саме це - та ще недоречна самовпевненість, з якою він узявся вести караван,- і є причиною того, що небіж плантатора відчуває тепер пекучий сором. Почуття провини стає особливо дошкульним, коли під'їжджає карета і прекрасні очі бачать його ганьбу.

Пойндекстер більш ні про що не питає. Вони таки збилися з дороги - це тепер зрозуміло всім. Навіть босоногі негри впізнали сліди своїх великих ніг і збагнули, що йдуть тут уже вдруге.

І знову всі спиняються, і знову білі вершники збуджено обговорюють становище. А становище скрутне - так вважає сам плантатор. їм уже напевне не завершити своєї подорожі до вечора, як він сподівався. Та це ще не найгірше лихо, яке може їх спіткати. Є й інші цілком імовірні загрози. У вигорілій прерії скрізь чигає небезпека. Можливо, їм доведеться перебути тут цілу ніч, не маючи води, щоб напоїти мулів. А може, ще день і ніч - або й довше,- хто ж його знає, скільки це може тривати?

Як же їм знайти дорогу? Сонце вже перейшло зеніт, але ще надто високо в небі, щоб сказати з певністю, куди воно хилитиметься. Тільки десь згодом вони зможуть визначити сторони світу.

Та що це їм дасть? Навіть знаючи, де схід і захід, північ і південь, вони безпорадні - бо втратили напрям.

Колхаун став обережний. Він більше не береться вести обоз. Після такої очевидної і ганебної невдачі йому просто не вистачає духу на нову спробу.

Вони радяться хвилин десять, але марно. Ніхто не може запропонувати якийсь новий план. Ніхто не знає, як вибратися з цієї чорної пустки, що затьмарює не лише сонце та небо, але й обличчя кожної людини, яка в ній опиняється.

Ген у небі з'явилася зграя чорних грифів. Ось вони підлітають ближче, ще ближче. Деякі сідають на землю, інші кружляють над головами заблукалих подорожніх. Чи не віщує поява птахів якогось лиха?

Минає ще з десять тяжких, гнітючих хвилин. І раптом, наче благословенний дар небес, до людей повертається надія. В чому ж річ? Просто до них скаче якийсь вершник!

Оце несподіванка! Хто б міг сподіватися побачити людину серед цього згарища? В усіх очах воднораз спалахнула радість - у цьому вершникові подорожні бачать свого рятівника.

- Він їде сюди, правда ж? - спитав плантатор, не вірячи власним очам.

- Так, батьку, просто до нас,- відповів його син Генрі, зняв капелюха й почав вимахувати ним над головою і гукати, щоб привернути увагу вершника.

Але вершник і сам уже помітив застряглі серед прерії фургони й, пустивши коня чвалом, невдовзі під'їхав так близько, що з ним можна було заговорити. Та він натяг поводи свого коня аж тоді, коли поминув фургони й під'їхав до плантатора і його супутників.

- Мексиканець! - прошепотів Генрі, глянувши на одяг вершника.

- Тим краще,- так само пошепки відказав Пойндекстер.- Тоді він напевне має знати дорогу.

- Нічого мексиканського в ньому немає, окрім ганчір'я,- пробурмотів Колхаун.- Ось я зараз побачу... Buenos dias, caballero! Esta vosotros Mexicano? [6]

- Ш, ні,- з усмішкою заперечив незнайомець.- Аж ніяк не мексиканець. Коли хочете, я можу говорити з вами по-іспанському, але гадаю, ви краще зрозумієте мене по-англійському. Адже це ваша рідна мова, правда?

Колхаун, подумавши, що зробив якусь помилку чи схибив у вимові, нічого на це не відповів.

- Ми американці, сер,- сказав Пойндекстер: у ньому озвалася зачеплена національна гідність. Потім, неначе побоюючись образити незнайомця, від якого сподівався допомоги, додав: - Атож, сер, усі ми американці, з південних штатів.

- Щоб зрозуміти це, досить поглянути на ваших людей,- мовив вершник, з ледь помітною зневагою подивившись на чорних невільників.- І ще, як я бачу,- додав він,- ви вперше подорожуєте прерією. Ви збилися з дороги?

---

  6 Добрий день, кабальєро! Ви мексиканець? (Ісп.)