Слава ЗСУ!

Хоч як кортіло мексиканцеві спершу випити, проте він вийшов з бару, навіть не відіткнувши бутля, так наче вже й не думав про нього. Тепер його поривало щось сильніше, ніж звичайне бажання перехилити чарку, щось таке, що змусило його на час забути про спрагу.

Та хоч би що то було, а повело воно його не додому. Спершу він обійшов одну за одною три хатини на околиці селища - дуже подібні до його власної і з такими ж, як він сам, мешканцями,- і аж тоді подався до свого хакале.

Тільки тепер Койот помітив на стежці відбитки кінських підків, а далі побачив і те, що коня припинали до дерева поблизу хатини.

- Carrambo! - вигукнув він, збагнувши, що означає той слід.- То це ж капітан-американо був тут уночі. Чорт мене забирай! Я щось таке ніби пригадую, але думав, що то мені наснилося. Здогадуюсь, чого він приїздив. Дізнався про від'їзд дона Морісіо. Мабуть, завітає і ще, як розважить, що я вже проспався. Ха-ха! Та тбКер це вже ні до чого. Я й так усе знаю і обійдуся без його настанов. А тоді хай несе тисячу доларів. Mil pesos! [60] Ціле багатство! Тільки-но вони потраплять мені до рук, я одразу ж гайну на Ріо-Гранде, і тоді побачимо, що скаже Ісідора!

Виголосивши цей монолог, Койот пробув у своєму хакале не довше, ніж потрібно було, щоб похапцем проковтнути кілька шматків смаженини й запити їх добрячою порцією агвардієнте. Потім він загнуздав і осідлав свого коня, надів величезні остроги, прилаштував до сідла короткий карабін, засунув у сідельні кобури по револьверу, почепив на пояс мачете в шкіряних піхвах і, скочивши в сідло, швидко поїхав геть.

Перше ніж виїхати у відкриту прерію, він на якийсь час затримався на околиці селища, дожидаючи трьох вершників, що мали супроводити його,- Койот сказав їм, що йому потрібна буде їхня допомога в одному таємному ділі.

Ті троє співвітчизників, напевно, були втаємничені в його план чи принаймні знали, що місцем дії мають бути береги Аламо. Коли, проїхавши трохи прерією, Койот повернув убік, вони гукнули йому, що він поїхав не туди.

- Я добре знаю Аламо,- сказав один з них, також мустангер.- Не раз ловив там коней. Треба їхати на південний захід. Найкоротша дорога туди - отією прогалиною між хащами. А ви, доне Мігелю, рушили просто на захід.

- Он як? - зневажливо відказав ватажок четвірки.- Ти часом не грінго [61], сеньйоре Вісенте Барахо? Не забувай, чого ми туди їдемо і що наші коні підковані. Індіанці не їздять просто з форту Індж на Аламо, щоб... ну, та байдуже що. Ти мене зрозумів?

- Ай справді! - вигукнув «сеньйор Вісенте Барахо».- Прошу пробачення, доне Мігелю. Carrambo! Я про це й не подумав.

І троє Койотових поплічників без дальших розмов рушили слідом за ним.

їхали мовчки, майже не озиваючись один до одного, аж поки дісталися заростей на кілька миль далі від прогалини, про яку казав Барахо. Опинившись під прикриттям дерев, усі четверо злізли з коней, і тут почалася така сцена, яку можна порівняти хіба з тим, що діється в чоловічій гримувальні якогось провінційного театру перед виставою кривавої драми з життя дикунів.

Розділ XLII ГРИФИ НАД ХАЩЕЮ

Тим, хто подорожував південними рівнинами Техасу, напевне, траплялося бачити звичайну для тих місць картину - зграю чорних грифів над прерією. Збившись докупи по сотні й більше, вони виписують у повітрі широкі кола й спіралі, то спускаються вниз, майже торкаючись трави чи верхівок дерев, то шугають у височінь на широко розпростаних крилах, що їх зубчасті краї чітко вимальовуються на тлі неба,- і те видовище, таке характерне для тропічних країн, завжди привертає до себе увагу.

Мандрівник, що вперше побачить його, неодмінно спинить коня й з цікавістю спостерігатиме той політ. Та навіть людина, звична до таких картин, не проїде байдуже й мимоволі подумає про те, чого кружляють грифи.

Ті стерв'ятники злітаються недаремно. Зграя грифів у повітрі свідчить, що десь унизу - хоч бачить подорожній те місце, хоч ні - лежить нерухомо якась тварина, а може, й людина - мертва чи конаюча.

Уранці після тієї лиховісної ночі, коли три поодинокі вершники перетнули прерію, видовище, подібне до щойно описаного, можна було побачити й над заростями, куди вони по черзі в'їхали. Велика зграя чорних грифів виписувала кола над верхівками дерев недалеко від того місця, де вже знайома нам прогалина повертала й заглиблювалася далі в хащу.

На світанку їх там ще не було. Та менш як за годину вже сотні стерв'ятників, розпроставши крила, ширяли над хащею, і їхні темні тіні повільно пливли по тому зеленому морю.

---

  60 Тисяча песо! (Ісп.)

  61 Грінго - зневажлива мексиканська назва американців.