Слава ЗСУ!

- Я не хочу псувати вам забаву, - сказав Самсон Медок, з’являючись із туману з трьома кіньми, у тому числі з храпаючим і змиленим Рейневановим гнідком. - Але, може, ми би вже рушали? І, може, галопом?

* * *

Молочна пелена розірвалася, туман піднявся, розвіявся в променях сонця, що пробивалося з-за хмар. Занурений у chiaroscuro316 довгих тіней світ раптом посвітлішав, заблищав, заграв пломенистими барвами. Зовсім як у Джотто. Якщо, звичайно, хтось бачив фрески Джотто.

Заблищали червоною черепицею вежі недалекого Франкенштейна.

- А тепер, - сказав, надивившись, Самсон Медок, - тепер - до Зембиць.

- До Зембиць, - потер руки Рейневан. - Рушаємо до Зембиць. Друзі... Як мені вам віддячити?

- Ми подумаємо про це, - пообіцяв Шарлей. - А наразі... Злізь із коня.

Рейневан послухався. Він знав, чого йому чекати. І не помилився.

- Рейневане з Беляви, - промовив Шарлей сповненим достоїнства та урочистим голосом. - Повторюй за мною: “Я дурень!”

-Я дурень...

- Голосніше!

- Я дурень! - довідувалися Божі створіння, які проживали власне у цих місцях і саме прокидалися: миші-крихітки, ропухи, жерлянки, хом’яки, куріпки, вівсянки й зозулі, ба навіть строкаті мухоловки, ялинові шишкарі й плямисті саламандри.

- Я дурень, - повторював за Шарлеєм Рейневан. - Я патентований дурень, тупак, кретин, ідіот і блазень, який заслуговує, щоб його зачинити в Narrenturm’і! Хоч що би я не придумав, воно виявляється вершиною дурості, хоч що би я не зробив, воно перевищує ці вершини. Урочисто присягаюся, що я виправлюся.

- На щастя для мене, - котилася мокрими лугами ранкова літанія, - на моє зовсім не заслужене щастя, у мене є друзі, які не звикли кидати у біді. У мене є друзі, і я завжди можу розраховувати на них. Тому що дружба...

Сонце піднялося вище і залило золотим світлом поля.

- Дружба - річ велика й прекрасна!

РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТНАДЦЯТИЙ,

у якому наші герої потрапляють у Зембицях

на дуже європейський лицарський турнір. Для

Рейневана ж контакт із Європою виявляється

дуже прикрим. Ба навіть болючим.

Вони були вже так близько до Зембиць, що могли бачити у всій красі імпозантні мури та вежі, що піднімалися з-за порослого лісом пагорба. Навколо світліли стріхи халуп підгороддя, на полях і лугах працювали селяни, над самісінькою землею слався брудний дим: палили бур’яни. Пасовиська були повні овець, луги над ставками аж біліли від гусей. Ішли навантажені копійками люди, поважно ступали вгодовані воли, торохкотіли вози, наповнені сіном та яриною. Словом, куди не глянь, усюди впадали в око прикмети добробуту.

- Приємний край, - оцінив Самсон Медок. - Працьовита, заможна сторона.

- І правова, - Шарлей показав на шибеницю, що аж вгиналася під вагою повішених. Поруч, на радість воронам, кільканадцять трупів гнили на палях, біліли також кістки на колесах.

- Дійсно! - зареготав демерит. - Видно, що право тут право означає, а справедливість - справедливість317.