Слава ЗСУ!

- Сильніше! - викрикнув Шарлей, позираючи на двері, що вже розліталися. - Лупи сильніше!

Самсон лупнув сильніше. Так, що аж задрижала вся брама і чатівня над нею. Колодка, виріб, мабуть, нюрнберзький, не піддалася, проте гаки, на яких трималася балка, наполовину вилізли з муру.

- Ще раз! Лупи!

Під наступним ударом нюрнберзька колодка тріснула, гаки вивалилися, балка з гуркотом упала.

* * *

- Під пахвами, - набравши на пальці мазі з глиняного горщечка, Рейневан стягнув сорочку з плечей і продемонстрував, як накладати. - Намастися під пахвами. І на шиї, ось так. Більше, більше... Сильно втирай... Швидко, Ніколетто. У нас мало часу.

Дівчина якийсь час дивилася на нього, в її погляді недовіра боролася з подивом. Однак вона не сказала ні слова, взяла мазь. Рейневан витяг на середину кімнати дубову лавку. Наростіж відчинив вікно, у лабораторію чорнокнижника ввірвався холодний вітер. Ніколетта здригнулася.

- Не підходь до вікна, - стримав її Рейневан. - Краще... не дивитися вниз.

- Алькасине, - вона подивилася на нього. - Я розумію, що ми боремося за життя. Але чи ти точно знаєш, що робиш?

- Будь ласка, сядь верхи на лаву. Час справді не терпить. Сідай за мною.

- Краще перед тобою. Обніми мене за талію, обніми сильно. Сильніше...

Вона була гаряча. Пахла лепехою і м’ятою, цього запаху не перебив навіть специфічний аромат Гуонової суміші.

- Готова?

- Готова. Ти мене не відпустиш? Не даси мені впасти?

- Швидше загину.

- Не гинь, - вона зітхнула, повертаючи голову, через що їхні губи на мить зустрілися. - Не гинь, будь ласка. Живи. Кажи заклинання.

Weh, Weh, Windchen

Zum Fenster hinaus

In omnem ventum!

Fik z okna

Niczego się nie dotkna! [35]

Лава підскочила і здибилася під ними, як норовистий кінь. При всій своїй відвазі Ніколетта не змогла побороти вигуку переляку, щоправда, Рейневан також не зміг. Лава піднялася на сажень, закрутилася, мов скажена дзиґа, лабораторія Гуона розпливлася в них перед очима. Ніколетта стиснула пальці на руках Рейневана, які її обіймали, запищала, але він міг би заприсягтися, що більше від охоти, ніж від страху.

Лава ж тим часом рвонула просто у вікно, в холодну і темну ніч. І відразу ж стрімко спікірувала донизу.

- Тримайся! - крикнув Рейневан. Потік повітря заганяв йому слова назад у горло. - Три-и-има-а-а-айся!

- Сам тримайся! О Бо-о-о-оже-е-е-е!...

- А-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а!

* * *

Нюрнберзька колодка відпустила, балка з грюкотом упала. Тієї ж миті з тріском вивалилися двері, які вели у вежу, на кам’яні сходи висипали раубрітери, усі озброєні і всі розлючені, і до того ж настільки засліплені жадобою крові, що Буко фон Кроссіг, який гнався першим, спіткнувся на крутих сходах і повалився просто в купу гною. Решта накинулася на Самсона і Шарлея. Самсон заревів, як буйвол, відганяючи нападників дикими змахами сокири. Шарлей, теж ревучи, утворив навколо себе вільний простір підібраною біля воріт алебардою. Але перевага - у тому числі й у бойовій вправності - була на боці раубрітерів. Відступаючи від різких випадів і підступних змахів мечів, Самсон і Шарлей задкували.