Слава ЗСУ!

- Зрозуміло, - додав він, - після того, як ти мені особисто зізнаєшся, що ти робив на Гороховій горі в ніч осіннього рівнодення. І хто була та жінка, з якою тебе там бачили. Ти також зізнаєшся мені, зрозуміло, що за священик глузував щодо клістиру. Бувай, Рейневане.

- Ага, - він обернувся з порога. - Ще одне. Бернгард Рот, він же Урбан Горн. Поклонися йому від мене. І передай, що зараз...

* * *

- ...що зараз, - дослівно передав Рейневан, - він не має часу, щоб зайнятися тобою як слід. Бо він не хотів би абияк, наспіх і тяп-ляп. Він хотів би разом з братом Арнульфом присвятити тобі стільки часу і зусиль, на скільки ти справді заслуговуєш. І він візьметься до цього відразу після повернення, не далі ніж на святої Люції. Він радить тобі добре упорядкувати свої відомості, оскільки тобі доведеться цими відомостями поділитися зі Святою Курією.

- Курвий син, - Урбан Горн сплюнув на солому. - Розм’якшує мене. Дає мені дозріти. Знає, що робить. Ти казав йому про Конрада з Марбурга?

- Сам йому це скажеш.

Недобитки мешканців вежі сиділи, заникавшись по своїх лігвах. Деякі хропли, деякі схлипували, деякі тихо молилися.

- А я? - перервав мовчання Рейневан. - Мені що робити?

- Оце хто б непокоївся, - потягнувся Шарлей. - Тобі-то що? У Горна в перспективі - болісне розслідування. Я, хтозна, чи це не гірше, може, гнитиму тут довіку. А в тебе проблеми - ха, живіт надірвати можна. Інквізитор, твій дружок з універу, дає тобі волю на тарілочці, у подарунок...

- У подарунок?

- Аякже! Підпишеш лояльку і вийдеш.

- Як шпигун?

- Немає троянди без колючок.

- А я не хочу. Це заняття викликає в мене огиду. Мені совість не дозволить. Я не хочу...

- Мусиш зціпити зуби, - знизав плечима Шарлей, - і примусити себе.

- Горне?

- Що - Горне? - той різко обернувся. - Хочеш пораду? Хочеш почути слова моральної підтримки? Ну то слухай. Природною рисою людської натури є опір. Опір недостойному. Непогодження з підлістю. Відмова у консенсусі зі злом. Це природжені, іманентні риси людини. Ergo, не опираються тільки ті, хто геть позбавлений людяності. Зрадниками від страху перед тортурами стають тільки мерзенні людці.

- А отже?

- А отже, - Горн, не зморгнувши оком, сплів руки на грудях. - А отже, підписуй лояльку, погоджуйся на співпрацю, їдь у Чехію, як тобі наказують. А там... Там чинитимеш опір.

- Не розумію...

- Ні? - фиркнув Шарлей. - Справді? Ця лекція про моральну і чисту людську натуру, що її виклав наш друг, Рейнмаре, передує дуже неморальній пропозиції. Він радить тобі стати так званим подвійним агентом, який працює на обидві сторони: на Інквізицію і на гуситів. Однак те, що сам він є гуситським емісаром і шпигуном, знає вже кожен, за винятком хіба що отих дебілів, які стогнуть оно в соломі. Правда, Урбане Горн? Твоя порада нашому Рейневану здається непоганою, але є в ній заковика. Річ у тім, що гусити, як і всі, кому довелось мати справу зі шпигунами, уже бачили подвійних агентів. З практики вони знають, що найчастіше ці агенти є потрійними. Тому тим, хто з’являється, аж ніяк не можна довіряти, ба навіть зовсім навпаки, - їх треба вішати, попередньо примусивши - аякже! - тортурами дати свідчення. Тому своєю порадою ти готуєш Рейневанові сумну долю, Урбане Горн. Ну, хіба що... Хіба що ти даси йому в Чехії добрий контакт, який заслуговує на довіру. Якийсь таємний пароль... Щось таке, у що гусити повірять. Але...