Слава ЗСУ!

- Дуже дякуємо...

- Це вам треба дякувати. Адже це з вашою допомогою гроші, за які вроцлавський єпископ, негідник і єретик, хотів смерть нашу купити, послужать нашій, благій справі. Адже ви видобудете їх зі схованки і віддасте нам, праведним християнам? Га? Хіба не так?

- Гро... Гроші? Які гроші?

Шарлей тихо зітхнув. Урбан Горн закашлявся. Тибальд Раабе поперхнувся. Обличчя Амброжа застигло.

- Дурня з мене робите?

Рейневан і Шарлей заперечливо покрутили головами, а їхні очі світилися такою святою невинністю, що священик охолов. Але тільки трошечки.

- То я маю розуміти, - процідив він, - що це не ви? Не ви погра... Не ви провели бойову операцію проти збирача податків? Для нашої справи? Гм, значить, не ви. Тоді тут комусь доведеться давати пояснення. Виправдовуватися! Пане Раабе!

- Та я ж не казав, - пробурмотів голіард, - що це саме вони і достеменно вони обробили колектора. Я говорив, що це можливо... Схоже на правду...

Амброж випростався. Його очі дико спалахнули, обличчя в місцях, не закритих бородою, налилося кров’ю, як індиче воло. Якусь мить градецький пробощ виглядав не як Бог-Отець, а як Зевс-Громовержець. Усі зіщулилися, чекаючи на блискавку. Але священик швидко заспокоївся.

- Ти казав, - процідив він нарешті, - зовсім інше. Ой і обдурив ти мене, брате Тибальде, ввів в оману. І все це для того, щоб я послав кінних на Франкенштейн. Ти ж бо знав, що інакше я б їх не послав!

- V nouzi, - тихо вставив Шарлей, - poznaš přítele.

Амброж зміряв його поглядом, нічого не сказав. Потім повернувся до Рейневана і голіарда.

- Мені треба би було наказати, - буркнув він, - щоб усіх вас, друзі, по одному взяли на муки, бо в усій цій афері з колектором і його грошима мені страшенно чимось тхне. І всі ви здаєтеся мені, перепрошую, крутіями. Воістину, я мусив би передати вас кату - усіх, як ото ви є.

- Але, - священик уп’явся поглядом у Рейневана, - заради пам’яті Петера з Беляви я цього не зроблю. Ну що ж, примирюся з утратою єпископських грошей, видно, не були вони мені призначені. Але з вами ми поквиталися. Геть із моїх очей. Забирайтеся звідси під три чорти.

- Достойний брате, - Шарлей відкашлявся. - Не кажучи вже про непорозуміння... Ми розраховували...

- На що? - фиркнув у бороду Амброж. - На те, що я дозволю вам приєднатися до нас? Що візьму під своє крило? Що доставлю в безпеці на чеський бік, у Градець? Ні, пане Шарлею. Ви були в’язнями Інквізиції. А хто там сидів, того могли перетягнути на свій бік. Коротше кажучи, ви можете виявитися шпигунами.

- Ви нас ображаєте.

- Краще вас, ніж власний розум.

- Брате, - розрядив напруженість, підійшовши, один із гуситських командирів - симпатичний грубань із зовнішністю збирача пожертв або ковбасника. - Брате Амброж...

- Що там, брате Глушічка?

- Городяни принесли викуп. Виходять, як було умовлено. Спочатку баби з дітьми.

- Брат Велек Храстицький, - показав рукою Амброж, - бере кінних і патрулює навколо міста, щоби ніхто не вислизнув. Решта за мною, всі. Усі, я сказав. Панові з Клінштейна доручаю тимчасово наглядати за нашими... гістьми. Уперед, ходімо!