Слава ЗСУ!

- Мовчи, - сичав Шарлей. - Ради Бога, мовчи, Самсоне...

Самсон повернув голову і подивився йому в очі.

Пробоща Мегерлейна обклали чотирма снопами соломи. Подумали - і додали ще два, так що голова священика повністю сховалася в колоссі. Усе старанно і міцно обв’язали ланцюгом. І підпалили з кількох боків. Рейневан відчув, що йому стає недобре. Відвернувся.

Він чув дике, нелюдське ревіння, але не бачив, як вогняна лялька біжить, заточуючись, по неглибокому снігу крізь шеренги гуситів, які відштовхували її списами та алебардами. Як врешті-решт падає, борсається і сіпається в диму й іскрах.

Солома, згораючи, не дає достатньої температури, щоб убити людину. Але дає температуру, достатню для того, аби перетворити людину на щось, що на людину мало схоже. На щось, що тіпається в конвульсіях і нелюдськи виє, хоч уже не має рота. На щось, що треба врешті-решт втихомирити милосердними ударами палиць і сокир.

У юрбі радків’ян голосили жінки, плакали діти. Там знову виник розгардіяш, і невдовзі перед лице Амброжа притягли і кинули на коліна ще одного священика, худорлявого старого. Цей не був переодягнений. І тремтів як осиковий лист. Амброж нахилився над ним.

- Ще один? І хто це?

- Отець Штраубе, - послужливо поспішив пояснити доноситель-селянин. - Він був тут пробощем раніше. До Мегерлейна...

- Ага. Значить, ксьондзус emeritus519. Ну, діду? Твоє земне життя, як бачу, добігає кінця. Чи не час подумати про вічне? Про те, щоби відкинути папістські помилки і гріхи та і зректися їх? Ти ж не будеш спасенний, якщо залишишся при них. Ти бачив, що ми зробили з твоїм побратимом? Прийми Чашу, присягни чотирма статтями520. І будеш вільний. Нині і навіки.

- Пане! - промимрив дідок, падаючи на коліна і молитовно складаючи руки. - Пане добрий! Змилуйся! Як же так? Відректися? Це ж бо моя віра... Адже... Петро... Перш ніж півень заспівав... Я так не можу... Боже, змилуйся,... Ніяк не можу!

- Розумію, - кивнув Амброж. - Не схвалюю, але розумію. Що ж, Бог дивиться на нас усіх. Будьмо милосердними. Брате Глушічка!

- Я!

- Будьмо милосердними. Без страждань!

- Слухаюся!

Глушічка підійшов до одного з гуситів, взяв у нього ціп. А Рейневан вперше в житті побачив у дії цей інструмент, який уже всюди асоціювався з гуситами. Глушічка замахнувся ціпом, крутнув ним - і з усієї сили влупив отця Штраубе по голові. Під ударом залізного била череп тріснув, як глечик, бризнули кров і мозок.

Рейневан відчув, як у нього підгинаються коліна. Він бачив зблідле обличчя Самсона Медка, бачив, як руки Шарлея й Урбана Горна знову стискають плечі гіганта.

Бразда з Клінштейна не відривав погляду від останків пробоща Мегерлейна, які тліли і димілися.

- Мегерлін, - сказав він раптом, потираючи підборіддя. - Мегерлін. Не Мегерлейн.

- Що?

- Церковника, який був із єпископом Конрадом у рейді на Трутновсько, звали Мегерлін. А оцей був Мегерлейн.

- Тобто?

- Тобто цей ксьондзик був невинний.

- Нічого, - раптом глухо озвався Самсон Медок. - Нічого особливого. Бог неодмінно це розпізнає. Залишімо це Богові.